Отже, ні грекам, ні західноєвропейцям, ні нам не відомо, що відбувалося на великих теренах Балканського та Пелопоннеського півостровів під час їхньої колонізації слов'янами. Можемо лише сказати, що це був головним чином мирний, але потужний рух слов'янських племен. У зв'язку з цим заяви західноєвропейських дослідників, що слов'яни були слабкими чи навіть відсталими у суспільному розвитку, бо не мали власних держав, що колонізація
центрально-європейських земель відбувалася немов би стихійно, та й слов'яни-колонізатори не створили одразу власних держав, не можна сприймати всерйоз. Держава — поняття відносне. Об'єднання племен з певною метою вже є державою, бо воно виконує покладені на нього суспільні функції (відсіч ворогу, інтервенція в іншу державу, колонізація чужих земель тощо), хоча у поняттях багатьох дослідників це ще не держава, їм подавай спадкового короля, феодалів, рабів, чеканку монет тощо. Але слов'янам, як сильно індивідуалізованому народу, держави в західно-європейському розумінні у той час були не потрібні. Та і європейцям вони не були потрібні. Одна така держава — Велика Скитія — створилася в кінці IV століття й існувала до середини V ст. Чи ж гарно тоді було германцям, римлянам та грекам? Вони й доси згадують про це з великиїуі острахом. Навіть невеликі об'єднання слов'янських племен, протодержави, часто "робили історію" і впливали на хід історичного розвитку не менше, ніж класичні держави, згадаймо хоча б ту ж слов'янську колонізацію Європи. Врешті, і самі давні греки, створивши високу культуру, не створили власної держави, їхніми політичними утвореннями бути незалежні міста-поліси. Але перед зовнішньою загрозою (перська навала) вони об'єднувались. Насильне ж об'єднання їх під зверхністю Македонії було сприйнято як катастрофа.
Отже, греки не знали, що робиться у них не те що "під носом", а на носі, за 100-150 км від Константинополя,, у далекій Скитії. Організований, а отже й потужний рух наших пращурів-черняхівців спочатку на аланів та готів, а потім і на римлян, вони сприйняли як навалу невідомого народу, який прийшов Бог знає звідки. Звичайно, невідомі вони були для письменників того часу, а не для торгівців та римлян-ремісників, що жили серед черняхівців, але їхні знання, на жаль,' не перейшли до письменників. Добре ж поставленої розвідки у той час ще не було.
Наші предки були не лише не агресивними, а надзвичайно поблажливими, миролюбивими і гостинними, мабуть занадто, до чужинців. Про таку їхню вдачу свідчать тогочасні письменники. Псевдо-Маврикій, невідомий автор писав про антів:"... до прибулих чужинців вони ставляться ласкаво та виявляють ознаки своєї прихильности, охороняють їх, а коли чужинцеві завдають шкоду, то той, що приймав його раніше, вважає своїм обов'язком відомстити за чужинця". Власне, такі ж українці і в наш час, про зайд дбають більше, ніж про своїх. Чужинці ж, що не мають таких рис вдачі, не можуть відповідати і взаємністю, але вдало використовують нашу доброзичливість та довірливість і мають з цього добрий зиск.
Брак інформації про раніх слов'ян сприяв тому, що в 19 ст. німецькі історики, природознавці і навіть філософи ототожнювали слов'ян з монголами, знецінювали їх у порівнянні з германцями. Інколи вони це робили свідомо, з расових і політичних мотивів, зумисно "науковоподібно" перекручуючи і перебріхуючи факти. "Саме цей німецький тенденційний підхід до справи походження слов'ян був головним поштовхом для чеського слов'янознавця П.Шафарика для написання його класичної праці "Слов'янські старожитности" (1837 р., Прага), писав Ярослав Пастернак в роботі "Ранні слов'яни...", с.39-40. Читач може подумати, що німці й справді не знали, хто такі слов'яни. Але ще 1853 р. вийшла робота француза А.Гобіно (1816-82) "Нариси про нерівність людських рас", де він писав: "Слов'яни — одне з найдавніших, найзношеніших, більшою частиною змішаних сімейств, що виродились. Вони вичерпали себе ще раніше, ніж кельти". (Цитовано за роботою Г.Гюнтера). Невеликий коментар: кельти — один з найдавніших народів Європи; слов'яни — народи, які справді створилися зміщенням праслов'ян (праукраїнців) з кельтами, сарматами та гето-франкійцями, але всі вони були близькі родичі правслов'янам. бо належали до динарської раси; Гобіно змушений був визнати, що слов'яни — один з найдавніших народів Європи; що ж стосується зношености слов'ян, то нехай це залишається на совісти расиста Гобіно. (Отже, якщо західні дослідники врешті змушені визнати слов'ян європейцями, то зношеними, тобто все одно неповноцінними). Під пером українського расиста (на жаль, такого ще не знайшлось) українці, німці та французи могли б з великим успіхом помінятися місцями. Хотів би я подивитися, що було б з французами, німцями та їхньою безспірно великою культурою, аби їх спочатку розчавили монголи, 200 років знекровлювали татари, стільки ждушили поляки, а москвини, що представляють іншу, східно-балтійську расу на основі слов'янізованих фіно-мадярських та татарських племен, 250 років забороняли говорити й писати рідною мовою.. Але ми вистояли! В нелюдських умовах ми збереглися як народ, хоча й із значними втратами.