Германські ж дослідники з політичних мотивів довго оспорювали слов'янську належність венедів, деякі тому, що вони немов би жили на східнонімецьких землях (Я.Пастернак, с.58), неначе Господь Бог на ті землі видав їм грамоту.
"Німецький історик А.Л.Шлецер не сумнівався, що слов'яни не прибули у V ст. з Кавказу й з-над Волги, а споконвіку заселяли землі від Лаби до Адріатичного моря. Причину великої розбіжности думок дослідників слов'янської старовини він, правильно, вбачав у неясности найдавніших джерел, які різно називали слов'ян... Вороже наставлений до слов'ян, він говорив, що у них не було жодної організації, вони жили як птиці і тварини, що наповнювали їхні ліси" (там же, с.28).
В несприйнятті германцями внеску інших народів в історичний поступ та розвиток цивілізації інколи доходило до курйозів. В.Латишев повідомляє, що видатний грецький оратор та політичний діяч Демосфен (384-322 рр. до Р.Х.) соромився низького (скіфського) походження своєї матері Клеобули, але в 19 ст. Шефер сумнівався, що вона була скіфянкою. Німець краще за сина знав, якого походження 2300 років тому була його мати.
Подібних прикладів можна навести багато, на деяких з них я зупинюсь при аналізі роботи Йордана "Гетика". Та повернемось до наших предків.
Спосіб життя виробив у них стійкі форми індивідуалізму та демократії, а ці якості є поганими для створення держав без особливої на те потреби. Остання могла виникнути у випадку небезпеки. Але створившись, військовий союз племен міг вийти за рамки своїх безпосредніх завдань — захисту суспільства - внаслідок узурпації влади тими, кому було доручено керівництво об'єднаними силами або їхніми талановитими нащадками. Та й для певної частини "простого народу" принади грабунку та легкої наживи на якийсь час можуть бути заманливішими, ніж важке довбання в землі та догляд за худобою, бо переможні війни розбещують народ.
Як наслідок таких рис вдачі та способу життя, якщо до об'єднання наші предки сиділи тихо та мирно, так що про них мало хто й знав, то опісля досягали великої, але недовготривалої могутности й били сильно і боляче. У відсутности ж інформації створювалось враження, що невідома сила звалилася на них, "цивілізованих і культурних", як сніг на голову.
Військово-політичний союз слов'янських племен створений на Правобережжі десь у II ст. у відповідь на небезпеку римського, а потім германського вторгнення в III ст. та після загрози поневолення їх готами в IV ст., про що недвозначно пише Йордан у Тетиці", ще більше згуртувався й виступив проти готів, їхні дії були такими несподіваними, могутніми та стрімкими, що значна частина готів змушена бута тікати, а римляни почали говорити про невідому силу, яка звалилася незнано звідки. Створилася імперія "гунів", яка тримала в напрузі Європу біля 80 років. Після смерти Князя Аттила сильного лідера не знайшлось. Придбані завоюваннями окраїни були втрачені, а анти, ядро імперії, розпалися на слабко пов'язані ворогуючі князівства окремих племен. Так "зникли гуни".
Фактично і Русь виникла несподівано, і якщо в кінці IX ст. про неї в Європі мало хто знав, то на початку X ст. її війська стояли вже біля стін Константинополя. Могутня Русь проіснувала недовго, біля двох століть, після чого почала розпадатися.
Раптово, для всіх несподівано, постала і держава Богдана Хмельницького. Створюється враження, що інтелігентність Богдана та його любов до "його ясновельможности пана Круля" врятували Річ Посполиту від повного розгрому. Після його смерти сильного лідера не знайшлось, кожен полковник хотів стати гетьманом, в москалях-"одновірцях" народ небезпеки не побачив, — і важко здобута незалежність була втрачена.
Сковані залізною дисципліною, запорізькі козаки часто перемагали значно багаточисельніші війська противників, в той же час козача вольниця ("демократія") не знала меж і часто шкодила загальноруським інтересам. Та й навіть у наш час ми чуємо вислови "Україну ніхто не чекав". І хоча її поява була закономірною, але для зовнішнього світу — несподіваною. Так риси вдачі нашого народу, що складалися тисячоліттями, впливали на нашу поведінку та на стосунки з іншими народами, часто були для них несподіваними й не зрозумілими. Не дивно, що західні вчені намагалися обгрунтувати появу "гунів" якоюсь інтервенцією в Європу "невідомого народу", а французький вчений XVIII ст. Дегінь зробив припущення, що це могли бути "сюн-ну" монгольських степів, бо й назви схожі, і кочівники часто вторгалися з Азії в Європу. Але припущення, не зважаючи на величезні зусилля вчених, залишились не доведеними. Воно й не дивно. Факти, річ уперта, говорять зовсім про інше. Завдання українських вчених — виправити той хибний погляд, який врешті знецінює наших предків та принижує українців. "Кесарю - кесарево!"