— Якісь порівняно складні ідеї вже зароджувались під мавпоподібним черепом мешканців грота, — говорив Окладников, роблячи помітки про заключні розкопки. — Це були вже не звірі, а люди. Вони вже розуміли, що таке життя і смерть. Доля тіла померлих уже цікавила їх. Можливо, у них був якийсь обряд встромлювання рогів, був первісний культ гірського козла, м'ясо якого годувало їх. От вам ще один доказ того, що примітивна фізична зовнішність неандертальців змусила багатьох явно перебільшувати примітивність їхнього життя, їхнього духовного світу. Треба й тут переглянути уявлення, що склалися.
Клацнув кілька разів фотоапарат, об'єктив якого був спрямований на залишки стародавніх похорон.
— Ну, підіймаємо… — тихо сказав Окладников.
Проклеєні зверху і скріплені марлевим покривом частини черепа разом підняли і перевернули.
— Надбрівні валики! Ура!
Залишалось знайти нижню щелепу. Вона лежала під черепом, на глибині п'ятнадцяти сантиметрів.
— Підборідного виступу нема. Це неандерталець!
З ретельно запакованими дорогоцінними знахідками експедиція почала спускатися звивистою ущелиною.
Відтоді, як було знайдено ці скарби в Те-шик-Таші, радянська археологія сягнула далеко вперед. Щовесни понад сто археологічних експедицій виїздять у різні закутки країни і за кордон. Рідко коли рік минає без важливих відкриттів, що збагачують світову науку.
Тепер археологові в його іноді важких, болісних пошуках, коли щасливим хвилинам передують роки невдач і розчарувань, допомагає арсенал нових знарядь досліджень. До аерофотозйомок додалася електророзвідка: струм заміняє розвідкового заступа, дозволяючи дізнатися, де саме земля ховає стародавні кам'яні фундаменти. Радіо-вуглецеві лабораторії з великою точністю визначають «вік» органічних залишків, знайдених при розкопках, археомагнітний метод дозволяє сказати, коли було обпалено стародавнього черепка або цеглу. На допомогу археологу прийшла кібернетика. Але, звичайно, фах археолога не втратив од цього своєї романтики, і пристрасна захопленість пошуками шляхів до пізнання далекого минулого, як і раніше, — головний компас відкриттів.
До речі, ми тепер знаємо, який мав вигляд найстародавніший мешканець Тешик-Таша. Цим наука зобов’язана скульптору-археологу Михайлу Михайловичу Герасимову. Він винайшов спосіб, як відновити обриси обличчя за кістками черепа.
Статуя хлопчика з Тешик-Таша прикрасила музей. Цей хлопчик ходив не так, як ходимо ми, а трохи нахиляючись, витягнувши вперед шию і звісивши руки. Мабуть, він здасться вам некрасивим, навіть потворним: невисокий лоб, важко навислі над очима виступи надбрівних дуг, зрізане назад підборіддя. Але він був любий комусь, можливо, батьки вважали його за найкращу на світі дитину…
Перші проблиски високих людських почуттів туманно мерехтять нам з пітьми незліченних тисячоліть, коли ми дивимося на некрасивого нашого пращура і згадуємо, що він був похований чиїмись турботливими руками — руками людини…
КАМІНЬ РОДЮЧОСТІ
Поїзд, який мчав до Мурманська, зупинився на малюсінькій станції.
Хоч був травень, але на горах, що оточували самотній станційний будиночок, білів сніг. Ялини з обламаними вершинами стирчали на схилі, неначе скаржились на те, що їм доводиться рости в краї, де злі вітри, а грунти бідні. За найближчим гірським пасмом здіймались хребти, один від одного вищий. При світлі нічного сонця вони здавались розпеченими, аж червоними.
Товстий кругловидий чоловік у шкіряній куртці легко зстрибнув з підніжжя вагона і задоволено розправив плечі. Оглянувшись, він пішов туди, де шмат скелі розкришився на купу уламків. Чоловік підняв камінь і подивився на злам.
— Нефелиновий сиєніт, — пробурмотів він. — І щось ще… Що ж саме?
Він розворушив купу, постояв у задумі і швидко пішов далі, нагинаючись по каміння. Два пасажири, які спустилися слідом за ним на насип, ледве догнали його.
— Хто такі? Начальство? — запитав стрілочник, підходячи до паровоза.
— У шкірянці? Це, брате, академік Ферсман, — відгукнувся машиніст. — А от той — академік Карпінський. Третього не запам'ятав. Члени урядової комісії. Дивляться, мабуть, чи нема в камінні золота…