Найстрашніше, що самум випаровує воду навіть із шкіряних мішків. Якщо це сталося, подорожнім залишається тільки покладатися на милість аллаха або зразу готуватися до смерті. Їхній останній шанс на порятунок — верблюдяча кров. Якщо після того, як верблюда забито, вони все ж не встигнуть дійти до колодязя, то в пісках ляжуть ще кілька трупів, висушених сонцем, наче мумії. Недаремно жителі пустель називають самум «отрутою повітря», «вогняним вітром», «диханням смерті».
На щастя, десять днів, поки караван долав пустелю, самум дрімав десь у її надрах.
Ценковський, якому в спеку було особливо зле, шкодував, що відмовився далі подорожувати Нілом, а, виграючи десять ^днів, погодився перетнути навпростець Нубійську пустелю там, де Ніл, огинаючи її, робив величезну петлю.
Адже як гарно почалась їхня африканська подорож! Вони пливли Нілом спочатку на пароплаві до першого порога, потім на парусній барці. На зупинках ботанік збирав колекції. А тут? Ковалевський — гірничий інженер, геолог, йому і в пустелі багато цікавого. Але що робити тут ботаніку? Добре, що перехід уже закінчується, Ніл десь близько.
Послали вперед дозорця, він повернувся із свіжою нільською водою. Як її пили! Разом з дозорцем прилетів коршак — перша жива істота за весь перехід через пустелю. Мабуть, хижак сподівався, що людина, за якою він літав, складе свої кістки в розпечених пісках.
Караван вийшов на горб, звідки вже видно було блакитну смугу Нілу, купи пальм і сірі стіни арабського селища. Верблюди з ревом рвонули до річки. Ніщо не могло їх стримати.
Ковалевський привітав своїх супутників.
— Друзі, ми вибралися з могили, — сказав він. — Так, так, Нубійська пустеля — це могила. Навіть гірше — в ній непомітно того мікроскопічного життя, яке є у всякій могилі. Але не завжди буває вона така. Спитайте провідників, та й наш шановний Лев Семенович ствердить… Десь раз на десять років проносяться над нею добрі, справжні дощі, і тоді не впізнаєте ви цієї могили: зелень, птахи, отари на багатих пасовиськах. Якщо природа так швидко може визволити її з рук смерті, то й людина, силою праці й часу, може досягти того ж.
У прибережному містечку Бербері, куди караван прийшов через чотири доби, Ковалевський мав знову змінити верблюдів на човни або барки. Але хоч він приїхав на запрошення єгипетських властей, місцеві чиновники після розмови з перекладачем всіляко намагались перешкодити дальшій подорожі.
— Повірте, човнів у нас нема, і я сам хотів би обернутися на барку, щоб везти вас! — присягався берберський чиновник, притискаючи руки до грудей. — Але це неможливо, і я ладен нести кожного з вас на плечах… на-своїх плечах…
Однак його красномов'я було марне: мандрівник виявився наполегливий і домігся, щоб йому дали дві барки. На них — де під парусами, де на вірьовках — і вирушив він вгору по річці. Коло Хартума — тут зливалися Білий і Голубий Ніл — вода з лівого берега була білувата, мулиста, з правого — світліша, блакитно-зелена.
У Хартумі Ковалевський зустрів єзуїта, отця Рилло з гуртом місіонерів. Святий отець прибув сюди за дорученням самого папи римського. Спритний єзуїт мало турбувався за проповідь слова божого. Ковалевський поговорив з ним, записав: «У Рилла багато інших задумів, до яких якщо і входить релігія, то тільки боком, як знаряддя, а не як мета». Святий отець і його помічники розвідували, рознюхували, де й чим можна поживитися. І чи не в будинок отця Рилла непомітно прослизнув перекладач російського мандрівника, щоб у кімнаті, де висить розп'яття і багато говорять про бога, розповісти святому отцю, що вперта людина з далекої північної країни, незважаючи на спритно організовані йому перешкоди, не полишає думки проникнути в найпотаємніші закутки африканського материка…
Від Хартума барки Ковалевського повернули вгору по Голубому Нілу. Маленька флотилія весь час лякала крокодилів. Ці істоти ніжились на піску зрання до вечора, інколи роззявляючи жовті, всіяні страшними зубами пащі.
До води підходили стада сарн і диких віслюків. Потім почались піщані обмілини, майже невидимі із-за тьми-тьмущої птахів. То були міріади журавлів, що поспішали покинути Африку раніш, ніж розпочнуться тропічні зливи.
Цілу ніч до світанку стурбовано кричали птахи, розганяючи сон. Хтозна, можливо, чимало з них полетять на простори російських рівнин… Хай же донесуть вони туди звістку, що російський прапор вперше відбивається у водах Голубого Нілу!
Відпливали назад береги, де в незайманих лісах, густо обплутаних ліанами, мелькали папуги, гралися спритні мавпи. Жителі поодиноких прибережних селищ пропонували купити цих кумедних звірят. Мавпочка коштувала всього шість копійок!