Ковалевському гори нагадали Південний Урал: тільки замість беріз — лаври і дикі лимони.
Русло пересохлої річки закінчилось урвистою височиною. Тут з-під землі сочилися кволі струмочки. Єгиптяни зачудовано дивились на них. Ще б пак, жодному їхньому співвітчизнику досі не щастило побачити витік Тумату!
— У Хартумі нам все одно не повірять, що ми побували тут, — скрушно говорили солдати з єгипетського конвою.
Тепер була близька і кінцева мета експедиції. Ковалевський поспішив на горб, неподалеку від витоку Тумату, щоб, як писав він згодом, «досягти поглядом туди, куди марно прагнули дістатися стільки мандрівників, з яких багато наклали головою за своє самовіддане служіння науці».
Вже незадовго до захід сонця Ковалевський вийшов на плоску височину з низькорослими деревами і чагарниками. В підзорну трубу він побачив стада диких слонів. В одному з них нарахував сто тридцять тварин. Так от звідки з'явились дивні вм'ятини в руслі Тумату! Це слони лягали на пісок і своєю вагою продавлювали заглибини, в які поступово набігала вода.
Ковалевський весело і гордо озирався навколо. Він думав про те, що ніхто ще не проникав так далеко всередину Африки з цього боку, найнеприступнішого для мандрівників. У перемозі над природою була висока насолода, котру почуває дослідник, досягши своєї мети після тяжкої праці, нестатків і випробувань його терпіння і сили волі.
— Пане Ковалевський, як називається тутешній край? — спитав його один із супутників.
Мандрівник задумався, потім сказав рішуче:
— Цей край не відвідували ще географи, і він ніяк не позначений. Назвемо його Країною Миколаївською. Бачите, он там русло пересохлої безіменної річки? Позначимо ж її на карті під іменем Невки. Хай ця назва нагадує, куди доходив тут мандрівник і до якої нації він належав.
Закінчивши ескіз місцевості, Ковалевський ще раз уважно оглянув усе навколо. Отже, якщо вірити братам Аббади, то десь тут, неподалік, має бути витік Білого Нілу. Адже ж якби Білий Ніл починався в тому місці, на яке вказують Аббади, він мав би або зустрітися з Туматом, або пролягти близько нього. Однак нічого схожого непомітно.
«Мені не стане сміливості позитивно заперечити важливе, можна сказати, велике відкриття Аббади, але, досягнувши майже широти 8° і не знайшовши Бахр-ель-Аб'яда, справжнього Нілу, навіть не чувши про нього ні від кого з тубільців… я маю привід більш ніж сумніватися в їхньому відкритті», — записав Ковалевський.
Він покинув «Країну Миколаївську» з твердою впевненістю, що витік Нілу треба шукати не тут.
Довівши, що брати Аббади, які зробили багато для пізнання Абіссінії, у питанні про витік Нілу все ж не мають рації, російський мандрівник тим самим застеріг інших дослідників Африки від неправильних шляхів. Крім того, він уперше прекрасно описав геологію Нільського басейну і золотих розсипів Внутрішньої Африки, склав вірогідні карти, описав побут деяких африканських племен. Добре попрацював і Ценковський, який залишився після від'їзду Ковалевського ще на рік в африканських лісах і зібрав багаті колекції.
Ковалевський проник у самі нетрі Африки в середині минулого століття. Тільки п'яти експедиціям до нього пощастило це зробити. Коли російський прапор майорів над Нілом, коли Ковалевський ішов руслом Тумату, ім'я знаменитого Лівінгстона залишалося ще майже невідоме, а майбутній дослідник Африки Стенлі був семирічним хлопчиком…
У розпал досліджень Ковалевський тяжко захворів. Був період злив. У цей час тропічна пропасниця небезпечна і виснажлива. Частину шляху хворого несли на носилках. Остаточно вимучений і знесилений, він дістався до Асуана, де зміг сісти на пароплав і відплисти до Каїра.
За блискучі успіхи правитель Єгипта нагородив російського дослідника золотим орденом, оздобленим алмазами. Повернувшись до Петербурга, Ковалевський склав доповідь, у якій писав про користь і необхідність російської торгівлі з Єгиптом, пропонував налагодити рейси кораблів між Одесою і єгипетським портом Александрією. Він також накреслив схему зрошення єгипетських пустель. Сьогодні, коли велика гребля Асуана, плід дружби єгипетського і радянського народів, накопичує води для зрошення величезних площ, ми можемо тільки дивуватися з його далекоглядності.
Але царський уряд поставився до всіх пропозицій Ковалевського більш ніж холодно. У Миколи І викликали гнів ті сторінки випущеної мандрівником книжки, де він, говорячи про негрів-невільників, засудив існуюче в Росії кріпосне право. Цар наказав оголосити Ковалевському найсуворішу догану і… посадовити його на гауптвахту.