Ковалевський зробив чимало для вивчення Африки, але витоки Нілу вдалося знайти тільки набагато пізніше його мандрів — після сімдесяти семи нових експедицій у тропічну Африку!
Ми знаємо тепер, що друга за величиною річка світу, яка простяглася на 6671 кілометр, починається з південного боку екватора, в самому серці африканського материка. Її витік — невелика річка Руракара. Вона впадає в річку Мвонго, що несе води в досить чималу річку Нжаворонго. А ця, злившись із річкою Рувуву, утворює повноводу Кагеру.
Кагера впадає у величезне озеро Вікторія. Річка, яка витікає з цього озера, називається Вікторія-Ніл. Пройшовши через друге озеро — Кіога, — річка одержує нову назву: Соммерсет-Ніл.
Але почекайте, це ще не все. Вийшовши з озера Альберт, вона називається вже Альберт-Нілом, а трохи далі — Бахр-ель-Джебелем, що означає «річка гір».
І, тільки прийнявши в себе притоку Бахр-ель-Газаль, ліва «гілка» великої річки одержує нарешті назву Бахр-ель-Аб'яд, або Білий Ніл. Неважко зрозуміти, чому одна річка має стільки назв: кожну з перерахованих її ланок спочатку вважали за самостійну річку.
У верхів'ях Білого Нілу двічі на рік бувають періоди великих тропічних дощів. Але вода не збігає відразу, а широко розливається по рівнинах, затримуючись в озерах. Від щедрого сонячного проміння в ній вибуює рослинність і тваринне життя, утворюються непроходимі сєдди. Численні залишки тварин, а також рослин і закаламутнюють води Білого Нілу.
Голубий Ніл живлять великі літні дощі Абіссінії, що перетворюють його в потік, який скажено розмиває русло. Але Єгипту ця хвиля поводі сягає тільки в липні — серпні.
Білий Ніл приносить перегній. Голубий Ніл несе ще й мінеральні частки. Під час повені в Єгипті річка осаджує мул, в якому сама природа потурбувалась змішати два види добрив. От у чому секрет його родючості.
Загадки Нілу перестали бути загадками. Але для цього попрацювали десятки експедицій, серед яких своє місце займає африканська експедиція нашого славетного співвітчизника Єгора Петровича Ковалевського.
ТА ІНШІ…
Перегортаючи книги про подорожі і мандрівників, можна здибати двоє слів, які мимоволі викликають гірке почуття. Ці двоє слів: «та інші».
Справді, розповідаючи про те, як відкрито або досліджено який-небудь хребет, острів, озеро, в книзі звичайно називають троє-четверо найвидатніших імен, додаючи, що дослідженнями займались ще й інші.
Але хто ці інші? Що вони зробили, непомітні, скромні трудівники науки? Які випробування випали на їхню долю?
Серед перших дослідників гірської Середньої Азії, що прославились у хребтах Паміру або Тянь-Шаню, прізвище Голубєва згадується досить рідко. Це один з тих «невдах», яких частіше всього приховують все ті ж самі двоє слів.
Той, хто захоче дізнатися хоч трохи про Голубєва, знайде крихітну статейку в енциклопедичному словнику. Там сказано, що Олександр Федорович Голубєв читав лекції в Академії Генерального штабу, а з 1859 по 1864 рік мандрував в експедиціях і був першим європейським ученим, що провадив астрономічні визначення в околицях озера Іссик-Куль і в провінціях Західного Китаю. В словнику зазначено ще, що описи тих країв, зроблені Голубєвим, було перекладено багатьма мовами і що на честь заслуг мандрівника одну з прикордонних станиць назвали Голубєвською. Якщо жадібній до знань людині цього здається замало, то їй доведеться перегортати звіти Географічного товариства за минуле століття. Можливо, там вона здибає навіть портрет Голубєва, на якому зображено офіцера середнього віку, у військовому мундирі, з одвертим обличчям, трохи кучерявим волоссям і енергійним поглядом, який чимсь нагадує видатного Пржевальського. Той, хто терпляче розшукає всі нотатки про експедиції Голубєва, прочитає статті і звіти мандрівника, може довідатись, приблизно, ось про що.
Російський географ Петро Петрович Семенов наприкінці 1857 року повернувся з успішної експедиції. Своїми дослідженнями «небесних гір» — загадкового Тянь-Шаню — він спростував уявлення, які тоді існували, про гірську Середню Азію. На честь видатних заслуг Семенова до його прізвища пізніше було додано: Тянь-Шанський.
Але, повернувшись до Петербурга, мандрівник не раз говорив, що в його роботі є дуже істотна прогалина. Експедиція обстежила чимало хребтів і річок, але їх не можна точно позначити на карті. Адже, щоб визначити місцезнаходження якого-небудь пункту на земній поверхні, треба шляхом тонких і складних астрономічних спостережень знайти його широту і довготу. Цього не змогла зробити експедиція Семенова — у ній не виявилось астронома. Відтак потрібно було негайно направити по слідах експедиції енергійну і сміливу людину, яка б зуміла продовжити розпочате.