Кропоткін міг привітати себе з першим науковим відкриттям. Можна виправити карти, на яких Великий Хінган зображують хребтом з високими вершинами і глибокими міжгір'ями. Це всього лише нагір'я з відлогими схилами.
А на іншому нагір'ї, по дорозі до Амуру, Кропоткін помітив конусоподібну гору. Вона була схожа на вулкан. Але Кропоткін добре пам'ятав твердження багатьох учених, що вулкани трапляються лише в приморських місцевостях і що їхня діяльність має якийсь зв'язок з морем, правда, ще не дуже ясний.
Однак від цієї дивної гори до моря дві тисячі кілометрів! Кропоткін, відставши від каравану, поїхав до неї.
Це був давно згаслий вулкан. Збереглись навіть залишки лави. Такі ж зрізані конуси здіймались удалині.
Отже, тут, у глибині материка, знаходиться нова, невідома вулканічна область. Це відкриття змусить кабінетних геологів переглянути багато дечого в їхній теорії походження вулканів.
Але як болісно усвідомлювати недолік своїх знань! Важливо було б визначити будову околишніх гір. А як її визначають взагалі, яким способом? Або гірські породи… На жаль, офіцерів не вчать, чим відрізняється шифер від граніту. І з рослинністю не краще. Як її описувати? Змальовувати? Адже купці з собою не возять колекції і гербарії…
Треба вчитися, заповнювати прогалини в освіті, більше читати. Читати кожної вільної хвилини.
На початку червня караван вийшов до Амуру. Козаки і «купець» переправились на російський берег.
Кропоткін чимало дізнався про природу Маньчжурії, про її населення. Тепер йому хотілось ближче познайомитися з трудолюбивим китайським народом. Він згадав, як братався в китайських сільцях з веселими землеробами, курив поганий тютюн з їхніх люльок, розумівся знаками і скрізь знаходив «анда» — друзів.
Згадував він і те, як нові друзі називали його каліченою російською мовою «топора парн» — добрий хлопець. І цей розумний, дійовий народ пригнічують іноземці, пригнічують «амбані» — начальники округів, купці, незліченні мандрівники-чиновники.
Повернувшись із експедиції, Кропоткін вирішив продовжити почате. Йому здавалося кривдним, що біля Амуру лежить величезний край, відомий не більше, ніж яка-небудь африканська пустеля. Що знає, наприклад, наука про долину річки Сунгарі, яка тече до Амуру з глибини Маньчжурії?
Можна уявити, як зрадів Кропоткін, одержавши призначення в експедицію саме на Сунгарі. Щоправда, настрій йому трохи підупав, коли він піднявся на борт малосильного пароплавчика «Уссури», і особливо коли він довідався, що експедиція не має ніякого обладнання для наукової роботи. Це здалось йому вкрай безглуздим.
Старий пароплавчик з вугільною баржею насилу долав швидкі перекати Сунгарі. Кропоткін з шостої години ранку займав своє місце на палубі, роблячи зарисовки, записуючи температуру води, визначаючи широту і довготу.
Він бачив заплавні луки, порослі величезною травою. Його захоплювала довга низка човнів, які моторно йшли під парусами: це амурські нанайці поверталися з ярмарку в місті Саньсіні.
Чудово пливти незнайомою річкою! Ось коса. Пароплавчик ткнувся в неї. Капітан бігає, чортихається. Що за біда! Поки прововтузяться на мілині, можна з'їздити на берег, напхати рюкзак зразками гірських порід, набрати пахучих рослин.
Пихкаючи, «Уссури» втискується на заставлений джонками рейд містечка Саньсіня. Тут — брудні завулки, глиняні хатини, кумирні, сила-силенна чиновників і поліцейських. Поважний мандарин з червоною кулькою на шапочці наказує розігнати жителів, які з'юрмились на березі.
За скелястим міжгір'ям — плоска рівнина і на ній місто Бодуне з китайськими пагодами. Загнуті роги їхніх дахів такі красиві в жовтому небі заходу. Безліч джонок оточує пароплав: усім хочеться подивитись «вогняний човен» росіян.
Знову горбисті береги, на крутих схилах туляться хутори. Із-за мису з'являється флотилія джонок, прикрашених клаптями яскраво-жовтої і червоної тканини. З джонок махають капелюхами, щось голосно і радісно кричать. Це китайські сплавщики, які часто бувають на Амурі; вони давно дружать з росіянами.
В серпні, коли жовтіє пшениця і наливаються дикі яблука, пароплавчик дотягся до великого міста Гіріна.
Маньчжурські власті по-своєму приготувались до зустрічі росіян. Поліцейські батогами і палицями розганяли натовп, який висипав до річки. Біля того місця, де причалив пароплав, негайно поставили чотири намети з вартовими. Купці, замкнувши крамниці і начепивши на себе старовинні з'їржавлені шаблі, розгулювали по пристані з войовничим виглядом. Населенню міста було заборонено не тільки продавати що-небудь росіянам, але навіть і розмовляти з ними.