Побував письменник і на «променаді», відведеному для заміських прогулянок європейців. Коли два китайські вершники випадково заїхали туди, англійський офіцер по-звірячому побив їх палицею; один вершник непритомний звалився з коня. Моряк з англійського судна розважався тим, що відтягував убік за волосся всіх китайців, яких доводилось йому обганяти на вулиці.
— Багатіють за рахунок китайців, отруюють їх опіумом, та ще й презирливо ставляться до своїх жертв! — обурювався Гончаров. — За опіум китайці віддають не тільки чай і шовк, але й свою кров, енергію, розум, життя. Англійці й американці холоднокровно беруть усе це і обертають на гроші. Хай товар буде отрутою — тільки б зиск. Цивілізована нація!
Гончаров бачив тільки один з куточків країни і то мельки. Багато так і залишилось йому неясним. Російські моряки жили в Шанхаї недовго: Путятін одержав повідомлення, що почалась російсько-турецька війна і що англо-французька ескадра йде до Чорного моря з явним наміром підтримати турків. От-от могла розпочатися велика війна. Боячись, що англійці спробують захопити шхуну, Путятін наказав уночі зніматися з якоря і йти до «Паллады».
Незабаром вся російська ескадра непомітно покинула Сідельні острови і попрямувала в Нагасакі. Знову переговори. Та ніхто уже й не сподівався на їх швидке завершення. Моряків більше хвилювало майбутнє ескадри.
Російські кораблі перебували в чужих водах. За ескадрою слідкували. У найближчих портах стояли напоготові не тільки англійські військові парусники, але й залізні пароплави. Після вступу у війну Англії і Франції «Пал-лада» могла потрапити в пастку.
І Путятін вирішив іти в нейтральний іспанський порт Манілу, на Філіппінські острови. Там він сподівався передусім добре відремонтувати «Палладу». З приводу того, що буде далі, молоді офіцери висували найсміливіші плани: один пропонував напасти на англійський порт в Австралії, другий вважав, що певніше йти до Індії.
Одного разу Путятін покликав до себе в каюту командира «Паллады» Унковського, Посьєта і Гончарова.
— Панове, — сказав адмірал, — я прийняв рішення, яке прошу зберегти в таємниці. Якщо буде бій і ми не переможемо ворога, то фрегат повинен зійтися з ворожими кораблями впритул. Після цього ми підірвемо нашу «Палладу» і загинемо з честю.
Що ж Гончаров? Як поставився він до цієї розмови? З незвичайною впертістю і старанністю письменник почав давати лад своїм запискам. Він поспішав. Сторінка за сторінкою, списані дрібним почерком, лягали в його портфель. Що б не сталося, письменник має виконати свій обов'язок…
«Паллада» на шляху до Маніли заходить на Лікейські острови, або, як їх називають, острови Рюкю. І тут мало не закінчується її плавання. Буремний океан штовхає корабель туди, де на найнебезпечнішому рифі киплять буруни.
Немов кінь над прірвою, впирається судно, вчепившись за дно якорями. Але чи витримають канати? Вітер дедалі дужчає. Смерть — за двісті сажнів. І нічого не можна вдіяти. Ця безвихідь особливо нестерпна; вона породжує навіть у найсміливіших тупе почуття туги.
Англійський місіонер, який спостерігав з берега, як судно поступово тягне на рифи, заходився молитися за упокій душі російських моряків… Але він поспішив. Канати витримали, і тільки-но вітер трохи змінив напрямок, корабель прослизнув у бухту.
Благодатні Лікейські острови уже привернули увагу Сполучених Штатів Америки. Американці залишили тут кількох матросів, двох офіцерів і папір, в якому суднам усіх інших націй повідомлялось, що острови взято американцями «під свою опіку». Розуміється, остров'ян не питали, чи потребують вони такої опіки.
Взагалі досі американці, або, як їх називав Гончаров, «люди Сполучених Штатів з бавовняними і шерстяними тканинами, рушницями і гарматами та іншим знаряддям найновішої цивілізації», показали себе сильними суперниками англійських колонізаторів. Загрожуючи японцям гарматами своїх кораблів, вони намагались проникнути в японські порти, пробрались у Китай, на острови Тихого океану. «Говорять, моляться, їдять однаково і однаково ненавидять один одного», — сказав Гончаров про англійських і американських ділків і політиканів.
Але скоріше в Манілу! «Паллада» перетинає північний тропік. Темної мовчазної ночі, коли море випромінює фосфоричне світло, а в небі яскраво горять зірки, фрегат прийшов у бажану бухту.
Однак що то за пароплав димить на Міланському рейді? Та це ж «Кольбер», французький військовий корабель! Щомиті він може знятися з якоря і повернутися назад з ескадрою, щоб захопити «Палладу», яка ремонтується. От тобі й відпочинок, от тобі й ремонт!