І Нансен вирішив написати книгу про ескімосів. Довгими зимовими вечорами він занотовує до зошита:
«Кожного разу, коли я бачив докази їхніх страждань і лиха, яких ми їм завдаємо, залишок справедливості, що все ж таки жевріє у більшості з нас, збуджував у мені почуття обурення, і мене сповнювало пекуче бажання розповісти правду всьому світові… Я дуже добре знаю, що мій голос буде як крик самітника в пустелі, навіть без гір, які змогли б луною повторити його. Моє єдине сподівання — це пробудити в декого почуття симпатії до ескімосів і співчуття до їхньої долі».
Весною 1889 року скорювач крижаної верховини Гренландії і його супутники покинули Гренландію і вирушили на кораблі до рідних берегів.
Нансен віз не тільки нариси майбутньої книжки, не тільки дуже цінні матеріали спостережень природи острова. Ні, похід через крижану верховину, уроки життя серед небезпек, здобуті від ескімосів, зміцнили в ньому впевненість, що йому буде під силу нова, небагато складніша справа в арктичній пустелі. Все виразніше уявляв він план сміливої експедиції. Він ще не знав, як називатиметься той корабель, який допоможе йому здійснити цей план, але він уже знав людину, яка поведе це судно. Мовчазний капітан Отто Свердруп, перевірений, випробуваний в дуже важких клопотах гренландського походу, досвідчений моряк, надійний товариш, був єдиний, кому Нансен розповідав про свої задуми.
А через чотири роки потому, сірого похмурого дня «Фрам» покинув прикрашену прапорами гавань і почав рейс до Північного полюса. На капітанському містку поруч з Нансеном став капітан Свердруп.
Дружбу, яка зародилася на крижаній верховині Гренландії, вони пронесли через довп десятиріччя. Свердруп пережив Нансена. Коли навесні 1930 року Норвегія ховала свого національного героя, в згорбленому старому чоловікові, по зморшкуватому обличчі якого бігли сльози, багато хто впізнав уславленого капітана «Фрама». Він проводжав товариша по мандрах в останню дорогу…
СКАЧКА ДО ПОЛЮСА
Шостого квітня 1909 року, прокинувшись після кількагодинного важкого сну, що нагадував непритомність, Роберт Пірі записав у дорожньому щоденнику:
«Нарешті біля полюса. Приз трьох століть. Моя мрія і мета протягом двадцяти років. Нарешті він мій! Я не можу усвідомити це як належить. Все здається таким простим і звичайним».
Пальці, скоцюблені від холоду, погано слухались. Літери виходили неоковирними. Крекчучи і охкаючи, Пірі виповз із снігової халупи.
Так, він узяв приз! Треба будити інших, увіткнути в сніг прапори тих товариств і клубів, які дали йому гроші на експедицію, сфотографуватися урочистіше, ще раз провести астрономічні спостереження…
Двадцять років він прагнув сюди. Двадцять років!
Роберт Пірі включився в міжнародні скачки до Північного полюса наприкінці XIX віку.
Скачками цю боротьбу — кому першому ступити ногою на північний кінець земної осі — назвав котрийсь дослідник. І справді, вона скидалася на азартні змагання. Забивалися на крупні парі. В Америці визначили навіть грошовий приз тому, хто першим досягне мети.
Пірі ввійшов у цю гру майже випадково, уже після того, як багато експедицій зазнали невдачі. Він був інженером і працював у джунглях Нікарагуа — шукав, де можна прокласти канал. Коли канал передумали будувати, Пірі почав шукати, чим би зайнятися, йому трапила на очі коротенька замітка про безлюдні простори Гренландії та її вічну кригу. Пірі вирішив, що там є де прикласти сили енергійній і небоязкій людині.
Вперше Пірі вирушив до Гренландії на судні «Коршун». Під час маневрів корабля залізний румпель переламав мандрівникові ногу. Перелом був дуже важкий, але учасник експедиції лікар Фредерік Кук показав себе чудовим лікарем. Він самовіддано доглядав хворого. Пірі не міг нахвалитися своїм товаришем і його мистецтвом.
Тільки-но переломи зрослись, як Пірі разом з Метью Хенсоном вирушив у похід через льодову верховину Гренландії. Навіть для зовсім здорової людини цей шлях був найважчим випробуванням. Пірі пройшов його. У новачка виявилась така воля і настирливість, що йому могло б позаздрити багато уславлених арктичних мандрівників.
Повернувшись до Америки, Пірі почав готуватися до нової експедиції. Йому потрібні були гроші, багато грошей. Тоді він поїхав по містах з лекціями про Гренландію. Пірі виступав по кілька разів на день, затьмарюючи найневтомніших церковних проповідників. Він прочитав 168 лекцій і заробив 13 тисяч доларів. Але полярні експедиції обходяться дуже дорого. Ділки радять Пірі показувати за гроші свого пом'ятого льодами «Коршуна», як показують різні визначні пам'ятки на ярмарках. Повагавшись, Пірі згодився. А зробивши перший крок, він не втримався і від другого: вигідно запродав нью-йоркській газеті «Сен» свої ше не написані листи і щоденники ще не розпочатої експедиції…