Що ж ми знаємо тепер про Хара-Хото?
Учені стверджують, що долину річку Ецзин-Гол було населено ще до нашої ери. Тут стояли китайські фортеці, побудовані для захисту від наскоків північних кочівників. Потім долину зайняли тібетські племена.
Тут виникла держава тангутів. У XI столітті вона називалася Си Ся, або Велике Ся. Це була одна з наймогутніших держав Далекого Сходу, вона зуміла відбити напади армій імператорського Китаю і в боях ствердила свою незалежність…
Країна тангутів у центрі Азії займала досить широкі простори. Вона мала все, що тоді потрібно було для розквіту — багаті пасовиська і родючі долини, зручні торговельні шляхи і велике хоробре військо. Хара-Хото — тангути називали його Едзіною, — було тільки одним з багатьох міст тангутської держави. Імператорський двір містився в столиці Син-цині. Тангути мали свою культуру. Вони створили свою писемність, котра відрізнялася од китайської.
На початку XII століття над Си Ся нависла загроза монгольської навали. Спочатку це були окремі спустошливі наскоки. Але 1225 року величезне монгольське військо на чолі з самим Чінгісханом напало на країну тангутів. Тангути чинили одчайдушний опір, і Чінгісхан наказав нікого не милувати, нищити геть усіх, — «до потомків нащадків їх і навіть до останнього раба». Цього бузувірського наказу було виконано. Держава тангутів зникла з лиця землі.
Едзіна, Чорне місто, було одним з перших тангутських міст, що їх захопили монголи. Певно, це було до наказу Чінгісхана, і місто не зазнало участі дотла зруйнованої столиці Си Ся. Монголи почали називати його Хара-Хото. Під цією назвою воно згадується, як монгольське торгове місто, в стародавніх літописах; у XIII столітті про нього писав славетний мандрівник Марко Поло.
Місто в пустелі стало мертвим містом тільки в другій половині XIV століття, коли китайські війська вибили з нього монгольського правителя. Відтоді століття простояло воно в забуті, аж поки російський мандрівник відкрив його поховані в пісках скарби.
Серед цих скарбів найціннішим, мабуть, виявилася бібліотека, знайдена в «славетному субургані». Цінним, але «німим»: адже багато її книжок були написані забутою мовою зниклого або, точніше, винищеного народу. До знахідок у Хара-Хото вчені різних країн, маючи лише кілька зразків незрозумілої писемності тангунів, намагалися збагнути її, але їм пощастило розшифрувати лише небагато ієрогліфів.
І от, розбираючи бібліотеку «славетного субургана», сходознавці скоро натрапили на складений сімсот років тому тангутсько-китайський словник. У їхніх руках опинився ключ до скарбів! Але по-справжньому скористатися цим ключем вдалося набагато пізніше. Оживив мертву мову російський вчений Микола Олександрович Невський.
Професор Невський довго жив у Японії і чудово знав не тільки японську і китайську, але й тібетську мови. Розшифруванню тангутської писемності він присвятив усе своє життя. Працюючи над колекціями «мертвого міста», він склав словники зниклої мови. Навіть більше — і це справді дивовижно, — професор Невський змусив зазвучати тангутську мову. Завдяки його багаторічній упертій праці ми знаємо не тільки як писали, але й як розмовляли стародавні мешканці Хара-Хото! Ми можемо почути звуки ожилої мови.
Бібліотека «мертвого міста» багато чого розповіла талановитому вченому про самобутню культуру тангутську. Він переклав вірші, прислів'я, збірки законів… Він не завершив своєї величезної праці, але й те, що встиг зробити, дістало світове визнання. Ім'я Невського стало поруч з іменами видатних відкривачів стародавніх писемностей. Ленінська премія увінчала його заслуги перед наукою…
Петро Кузьмич Козлов дожив до тих днів, коли професор Невський своїми відкриттями ствердив особливу вагу знахідки в «славетному субургані».
За своє славне і довге життя соратник Пржевальського здійснив чимало видатних подорожей і великих відкриттів. Але найпопулярнішим його науковим подвигом було й залишається відкриття й дослідження мертвого міста Хара-Хото.
«ДИЯВОЛОВА» ЗЕМЛЯ
1913 року славетний норвезький мандрівник Фрітьоф Нансен на кораблі «Коррект» дістався гирла Єнісею. Свою подорож по Сибіру, який він назвав «країною майбутнього», Нансен розпочав з пониззя великої річки.
У розташованому за полярним колом селищі Дудинка мандрівнику відрекомендували високого на зріст, міцного чоловіка. Новий знайомий назвався Никифором Бегічевим і почав розповідати норвежцеві про свої пригоди на Таймирі.