Альпіністи використали короткий відпочинок для того, щоб показати носильникам свої прийоми.
Підйом до табору «5 600» почався вранці. На півдорозі у багатьох з'явились ознаки гірської хвороби — головний біль, сильна задишка, блювота. В розрідженому повітрі уже відчувалася нестача кисню, а до вершини залишалось понад два кілометри, і шлях до неї був невідомий.
Табір «5 600». Малюсінький майданчик, на ньому — чотири намети, такі маленькі, що в них можна забратися тільки поповзом. У легких спальних мішках з шовку, які зігрівав прошарок гагачого пуху, лежать альпіністи. На більшість з них надія погана: вони зовсім вимучені гірською хворобою.
Вечоріє. Внизу пливуть хмари. Сонце сідає за дальні хребти.
Абалаков зосереджено розглядає ребро піка. Захід різко підкреслює чорними тінями всі виступи, нерівності, западини. Якби під рукою була глина, Абалаков міг би тут же виліпити макет ребра. Проникливим, чіпким оком художника і скульптора він відзначає те, що може знадобитися завтра.
Потім виймає блокнот і накидає ескіз. Шлях буде диявольськи важким! На ребрі стирчать шість «жандармів» — шість гострих, крутих виступів. Вони стоять один за одним, немов вежі — грізні, криваво-червоні в проміннях заходу. А під ними — чорні прірви майже прямовисних скатів ребра.
Вранці троє альпіністів, зв'язавшись однією вірьовкою, йдуть до першого «жандарма». Вони просуваються повільно, обережно, економлячи сили. Попереду — Абалаков. Перш ніж ступити крок, треба переконатися, що камінь, на який стане нога в підбитому пластинчатими цвяхами черевикові, надійний, що він не зірветься в прірву. За плечима альпіністів — важкі роздуті рюкзаки.
Далеко не скрізь можна йти всім трьом одразу. Поки один повзе вперед, двоє інших, ставши стійкіше, «страхують» його. Якщо перший зірветься, двоє утримають його на вірьовці. Альпіністи знають ціну товариської допомоги, товариської виручки не гірше, ніж солдати.
Слідом за першою трійцею просувається друга. Вона має закріпити пройдений шлях — скинути ненадійне каміння, і вбити в скелі гаки, і протягнути де-не-де вірьовки, щоб легше було йти носильникам.
У цій трійці іде молодий інженер, жартівник Ніколаєв. Трійка проходить другий «жандарм» у небезпечний час: сонце дуже пригріває, можна чекати каменепаду. Швидка зміна температури руйнує гірські породи. Досить сонцю нагріти схил, що охолонув за ніч, щоб розтанув лід, який цементував каміння, і воно може зірватися вниз навіть від пориву вітру.
Ніколаєв — чудовий альпініст. Він замикає трійцю. Вірьовка? Вона тільки утруднює. Відкинувши її, звичними, точними рухами долає Ніколаєв другого «жандарма».
Рука альпініста шукає зачіпку. Камінь, який вона обмацує, ледве тримається. Ех, не треба було його зачіпати… Пізно! Камінь зривається і вдаряє альпініста по плечу. Ніколаєв намагається утримати рівновагу. І тут на нього сиплеться зверху ще каміння, зовсім уже дрібне…
Слабо скрикнувши, альпініст зривається з скелі. На якусь частку секунди його затримує виступ, потім він дедалі швидше повзе по обледенілому схилу і зникає у бездонній прірві, під гуркіт каменепаду.
Нещастя жахливе, невиправне. Горе пригнітило тих, що залишились. Мовчки дивляться вони вниз, туди, де ще клубочиться сніговий пил лавини над могилою їхнього веселого товариша.
Марно шукати тіла, його поглинула прірва. Мабуть, воно потрапило в одну з тріщин на льодовику, тут же засипаних лавиною.
Ніколаєв загинув, двоє альпіністів несподівано захворіли. У льодовому таборі, де всі зібрались разом, — ні сміху, ні жартів. Свіжий біль. Що робити далі? Весь ретельно розроблений план штурму зламано. Раніш думали, що підготовча група допоможе основній штурмовій групі зберегти сили. Тепер підготовчої групи більше не існує. Альпіністи почали радитися.
— Може, відкласти штурм? Га? Малувато нас. Та й носильники… — невпевнено промовив один з хворих.
— Повернути назад — це зганьбити його пам'ять, — сказав Абалаков. — Це все одно, що показати ворогові спину.
— Але що ти пропонуєш?
— Самим прокласти шлях. Без допоміжної групи. А що носильники? Славні, сміливі хлопці. Та хіба вони тільки носильники? Вони такі ж альпіністи, як ми. Але їм важче, ніж нам. Треба розповісти їм до ладу, чого ми підіймаємось, яка від цього користь таджицьким колгоспам. Я думаю, що завтра треба йти. От, в основному, і все.
… Знову повзуть альпіністи і п'ять найбільш міцних носильників повз першого, потім повз другого «жандарма». Ще свіжий у пам'яті крик Ніколаєва. Носильники лякливо косять оком то на навислі зверху скелі, то на прірву.