Процес безперервного зменшення детермінованості поведінки інстинктами можна уявити як континуум, на початку якого перебувають еволюційно нижчі тварини, найбільшою мірою детерміновані інстинктами; ця детермінованість зменшується протягом еволюції і досягає певного рівня у ссавців; далі цей процес розвивається у приматів, але навіть тут ми виявляємо величезний розрив між нижчими і людиноподібними мавпами (це показали P. М. та А. В. Йеркси [115] у класичному дослідженні від 1929 p.)• У поведінці видів Ното детермінація інстинктами сягає мінімуму.
Іншою тенденцією еволюції тваринного світу є збільшення мозку, особливо неокортексу. І тут також еволюцію можна уявити як континуум: з одного боку — нижчі тварини з найпримітивнішою нервовою системою і порівняно невеликою кількістю нейронів, з другого — Ното sapiens із великим мозком і складнішою його структурою, у першу чергу — структурою кори, яка втричі більша за кору головного мозку наших предків — приматів і містить справді фантастичне число міжнейронних зв'язків.
З урахуванням усіх цих відомостей людський рід можна визначити так: це примати, що виникли в той момент еволюції, коли детермінація поведінки інстинктами досягла мінімуму, а розвиток мозку — максимуму. Такого поєднання мінімальної детермінації інстинктами і максимального розвитку мозку у процесі еволюції тваринного світу раніше не траплялося, і з біологічного погляду воно являє собою цілковито новий феномен.
Втративши здатність діяти під впливом інстинктів, але володіючи самосвідомістю, розумом і уявою — новими властивостями, що переважають здатність до інструментального мислення навіть найрозумніших приматів, — людські істоти, аби вижити, потребували системи оріснтації і об'єкта поклоніння.
Без мали нашого природного і соціального світу, що являла б собою структуровану і внутрішньо несуперечливу картину світу і нашого місця в ньому — без такої мали людські істоти розгубилися б і були б неспроможні цілеспрямовано та послідовно діяти, оскільки без неї неможливо знайти відправну точку, яка дозволяє впорядковувати всі враження, приголомшливі для окремого індивіда. Світ стає осмисленим, і ми набуваємо впевненості, оскільки наші уявлення узгоджуються з тим, що нас оточує. І навіть оманлива мала світу виконує свою психологічну функцію. Але ця мапа ніколи не буває цілком хибною, як не буває вона й абсолютно безпомильною. Однак для успішного обслуговування життєвих завдань вона завжди достатня, бо дає приблизне пояснення різноманітних феноменів. І допоки життєва практика вільна від протиріч та ірраціональності, така мапа справді здатна відбивати дійсність.
Знаменно, що не виявлено жодної культури, в якій не було б такої системи орієнтації; немає і таких індивідів, які б обходилися без неї. Люди можуть заперечувати, що в них є така всеохопна картина світу, і запевняти, що вони реагують на різноманітні явища і події відповідно до своїх суджень, а не до якоїсь системи. Але можна легко довести, що вони сприймають свій спосіб реагування як щось само собою зрозуміле і вважають, що судять про все з позиції здорового глузду, не усвідомлюючи, що всі їхні уявлення побудовані на загальноприйнятій системі поглядів. І коли такі люди стикаються із судженнями, діаметрально протилежними їхнім власним, вони називають їх «божевільними», «ірраціональними» або «наївними», тоді як свої судження вони вважають виключно «логічними». З особливою очевидністю глибока потреба в якійсь системі відліку проявляється у дітей. Використовуючи нечисленні доступні їм відомості, діти в певному віці створюють власні досить винахідливі системи орієнтації.
Але однієї лише мали світу замало, щоб керуватися цим у житті; потрібна така мета, яка вказувала б, до чого прагнути. У тварин таких проблем нема. Ними керують інстинкти — вони дають їм і мапу світу, і цілі. Та, втративши детермінацію поведінки інстинктами і володіючи мозком, який дозволяє нам обмірковувати найрізноманітніші напрямки, якими можна рухатися, ми потребуємо об'єкта спільного поклоніння, в якому було б утілено всі наші прагнення і справжні, а не лише проголошувані, цінності. Він конче потрібний нам, щоб інтегрувати свої зусилля в певному напрямку, вийти за межі свого ізольованого існування з усіма його сумнівами і непевністю, задовольнити наші потреби в осмисленні життя.