Кожна зі сторін по-своєму уявляла шлях порятунку людей від небезпеки перетворення їх на речі. Праві — романтики — вважали, що єдино можливий вихід полягає в тому, щоб зупинити нестримний «прогрес» індустріальної системи і повернутися до колишніх, хоча й дещо модифікованих форм соціального порядку.
Протест лівих, який можна було б назвати радикальним гуманізмом, виявлявся як у теїстичній, так і в нетеїстичній формах. Соціалісти вважали, що економічний розвиток зупинити неможливо, як неможливо повернутися до колишніх форм соціального устрою, і що єдиний шлях порятунку — це рух уперед і створення нового суспільства, яке б звільнило людей од відчуження, підпорядкування машині і майбутньої дегуманізації. Соціалізм являв собою синтез середньовічної релігійної традиції, постренесансного духу наукового мислення і політичної дії. На зразок буддизму, він був «релігійним» рухом мас, бо його метою було вивільнення людей від егоїзму і жадоби, хоча за формою він лишався світським і атеїстичним.
Вважаю конче потрібним бодай короткий коментар, який би прояснив моє ставлення до вчення Маркса, оскільки радянські комуністи і західні соціал-реформісти викривили його, перетворивши соціалізм на справжнісінький матеріалізм, мета якого — досягнення добробуту для кожного. Свого часу Герман Коген, Ернст Блох та інші вчені зазначали, що соціалізм являє собою нерелігійне вираження пророчого месіанства. Можливо, в найкращий спосіб це можна продемонструвати, процитувавши Кодекс Маймоніда [72], в якому подано таку характеристику месіанського часу: «Мудреці й пророки пристрасно очікували приходу Месії не для того, щоб народ Ізраїлю зацарював над усім світом, і не для того, щоб підкорити собі чужовірців та вивищитися над іншими народами, і не для того, щоб він міг їсти, пити, весело проводити час. Вони сподівалися на те, що Ізраїль буде вільним, і що народ його зможе присвятити себе вивченню Книги та закладеної у ній мудрості, і не буде жодного, хто порушить закон, ні гонителя його, і кожен буде гідний жити у світі грядущім. І не стане тоді ні голоду, ні війни, ні заздрощів, ані боротьби між людьми. Плоди земні[24] являться людям у достатку, і кожен отримає все, чого він потребує. І тільки одне заняття лишиться людям у цілому світі — пізнавати Бога. І стане тоді народ Ізраїлів справді мудрим, і відкриється йому все, нині від людей приховане, і прийде він до такого розуміння всього, створеного Всевишнім, на яке тільки здатен розум людський, як написано: „Бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!“ (Ісайя, XI, 9)».
У цьому уривку мету історичного розвитку визнанено як надання кожній людині можливості повністю присвятити себе осягненню мудрості і пізнанню Бога, а не здобуттю влади чи багатства. Месіанський час — це час вселенського миру, матеріального достатку і відсутності заздрощів між людьми. Ця картина дуже близька тому розумінню мети життя, яке було сформульовано Марксом наприкінці третього тому «Капіталу» [75]: «Царство свободи насправді починається там, де закінчується робота, продиктована нуждою і зовнішньою доцільністю, отож, за природою речей, воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва. Як первісна людина, аби задовольнити свої потреби, зберегти і відтворити своє життя, мусила боротися з природою, так мусить боротися й цивілізована людина, в усіх суспільних формах і за всіх можливих способів виробництва. З розвитком людини розширюється царство природної необхідності, бо розширюються її потреби, але в той же час розширюються і продуктивні сили, які служать для їхнього задоволення. Свобода в цій галузі може полягати лиш у тому, що колективна людина, асоційовані виробники раціонально регулюють цей обмін речовин з природою, ставлять його під свій облік і контроль, замість того, щоб він панував над ними як сліпа сила; здійснюють його з найменшою затратою сил і за умов, найбільш гідних людської природи та адекватних їй. Але все ж це лишається царством необхідності. По той бік нього починається розвиток людських сил, який є самоціллю, справжнє царство свободи, яке, одначе, може розквітнути лише на цьому царстві необхідності як на своєму базисі. Скорочення робочого дня — основна умова».
На відміну від християнських та юдейських вчень про спасіння, Маркс, як і Маймонід, не постулює будьякого остаточного есхатологічного рішення; на його думку, протиріччя між природою і людиною зберігатиметься, але царство необхідності має бути поставлене під контроль людини, наскільки це можливо: «Але все ж це лишається царством необхідності». Мета — «розвиток людських сил, який є самоціллю, справжнє царство свободи». Думка Маймоніда, що «тільки одне заняття лишиться людям у цілому світі — пізнавати Бога», відповідає марксівському «розвитку людських сил, який є самоціллю».
24
Мій переклад з єврейського тексту, замість «посвят» перекладу Гершмана, опублікованого видавництвом Иельського університету. —