Та обставина, що Маркс жив у період найвищого розвитку капіталізму, мала свої наслідки: як дитина свого часу, Маркс не міг уникнути панівних на той час уявлень та установок. Так, деякі авторитарні нахили його особистості, що знайшли відбиток у його працях, сформувалися під впливом насамперед патріархально-буржуазного духу, а не соціалістичного. При створенні «наукового» соціалізму, на відміну від соціалізму «утопічного», Маркс наслідував приклад класиків політекономії. Ці економісти твердили, що економіка розвивається за власними законами, цілком незалежно від волі людей; услід за ними Маркс твердив, що соціалізм неодмінно має розвиватися відповідно до законів економіки. Через це він давав іноді такі визначення, які хибно можна було сприйняти як детерміністські, бо волі людини та її уяві не відводилося в історичному процесі належного місця. Така несвідома поступка духу капіталізму сприяла процесу спотворення марксівської системи на таку, що не відрізнялася фундаментально від капіталізму.
Якби Маркс висловлював свої ідеї тепер, коли розпочалася і з кожним днем дедалі поглиблюється криза капіталізму, справжній зміст його вчення міг би справити вплив на людей і навіть підкорити їх; звісно, якщо ми маємо право робити таке історичне припущення. Сьогодні навіть самі слова «соціалізм» і «комунізм» є скомпрометованими. Кожна соціалістична або комуністична партія, яка заявляє про свою причетність до марксизму, має усвідомлювати, що радянський режим не є соціалістичною системою жодною мірою, що соціалізм несумісний з бюрократичною, орієнтованою на споживання соціальною системою, що він несумісний з тим матеріалізмом і раціоналізмом, які властиві радянській, так само як і капіталістичній, системі.
Спотворенням соціалізму пояснюється той факт, що справді радикальні гуманістичні ідеї подеколи висловлюються групами або індивідами, які себе не ідентифікують з ученням Маркса чи є в опозиції до нього і навіть подеколи є колишніми активістами комуністичного руху.
Неможливо згадати тут усіх радикальних гуманістів післямарксівського періоду, однак я все-таки наведу бодай кілька прикладів їхніх вчень. І хоча погляди цих гуманістів помітно різняться між собою, а інколи й суперечать одне одному, однак усі вони поділяють такі ідеї:
— виробництво має служити реальним потребам людей, а не вимогам економічної системи;
— між людьми та природою має бути встановлено нові взаємовідносини, засновані на кооперації, а не експлуатації;
— солідарність має посісти місце взаємного антагонізму;
— метою всіх соціальних перетворень має бути людське благо і відвернення злиднів;
— слід прагнути не до максимального, а до розумного споживання, що сприяє добробуту людей;
— індивід має бути не пасивним, а активним учасником суспільного життя[26].
Альберт Швейдер, виходячи з радикального засновку неминучої кризи західної культури, твердить: «Але тепер уже всі бачать, що самознищення культури йде на повний хід. Ненадійним є навіть те, що вціліло. Воно ще справляє враження чогось міцного, бо не відчуло руйнівного тиску ззовні, жертвою якого вже стало все інше. Та його побудовано на піску і наступний зсув може потягти його за собою у провалля... Здатність сучасної людини розуміти значення культури і діяти в її інтересах підірвано, бо умови, в які людину поставлено, принижують її гідність і травмують її психіку»[27].
Характеризуючи людину індустріального суспільства як «невільну, незібрану, обмежену, яка перебуває під загрозою стати негуманною», Швейцер веде далі: «Оскільки суспільство з його розвиненою структурою надало людині наразі нечувану владу, залежність людини від суспільства зросла такою мірою, що вона вже майже припинила жити власним духовним (geistig) життям... Так, ми увійшли в нове середньовіччя. Спільним актом волі свободу мислення вилучили з ужитку, адже багато індивідів відрікаються від права на мислення, в усьому покладаючись на колектив, до якого належать... Жертвуючи незалежністю думки, ми втратили — та інакше й бути не могло — віру в істину. Наше інтелектуальне й емоційне життя дезорганізовано. Надмірна організованість нашого суспільного життя виливається в організацію бездумності» (курсив мій. — Е. Ф.).
26
3 поглядами соціальних гуманістів можна ознайомитися у книзі за редакцією Е. Фромма «Соціалістичний гуманізм» [49].
27
Цей і наступний уривки взято з книги А. Швейцера «Культура та етика» [98], над якою він працював у 1900-1917 pp. і яку було опубліковано в 1923 р.