— Для задоволення основних потреб гарантувати індивідам повну безпеку та незалежність від бюрократичного апарату.
— Надати можливість для індивідуальної ініціативи в щоденному житті, а не у сфері бізнесу (де, втім, вона навряд чи є нині).
Усі перераховані проблеми видаються зараз абсолютно нездоланними, так само як нездоланними здавалися труднощі, що виникали у процесі розвитку техніки. Але розв'язання останніх виявилося цілком реальним, адже було створено нову науку, яка проголосила принцип спостереження і пізнання природи як умову панування над нею, про що йдеться, зокрема, в «Новому Органоні» Френсіса Бекона [9]. Ця нова наука XVII століття, яка досі вабить найблискучіші уми в індустріальних країнах, привела до втілення тих технічних утопій, про які мріяла людина.
Але сьогодні, через майже три з половиною століття, ми потребуємо зовсім іншої, нової науки. Нам потрібна гуманістична наука про Людину як основа прикладної науки і прикладного мистецтва соціальної реконструкції.
Реалізація технічних утопій, наприклад повітроплавання, відбулася завдяки новій науці про природу. Людська утопія месіанського часу — мрія про нове об'єднане людство, яке живе в братерстві й мирі, вільне від економічної детермінації, війн і класової боротьби, — може бути здійснена, якщо до реалізації людської утопії докладатиметься стільки ж енергії, інтелекту й ентузіазму, скільки до реалізації утопій технічних. Неможливо сконотруювати підводного човна за описами Жюля Берна; так само неможливо створити гуманістичне суспільство, читаючи книги пророків.
Не можна бути певним, що природничі науки поступляться своїм панівним становищем перед новою наукою — наукою про людське суспільство. Якщо це станеться, ми збережемо шанс на виживання, але це залежатиме від того, скількох добре освічених, дисциплінованих, небайдужих чоловіків і жінок привабить нове завдання, з яким мусить упоратися людський розум, адже цього разу метою є панування не над природою, а над технікою та ірраціональними соціальними силами й інститутами, які загрожують існуванню не лише західного суспільства, а й усього людства.
Я певен, що наше майбутнє залежить від того, чи зможуть найкращі уми людства, сповна усвідомивши наявну кризу, присвятити себе новій гуманістичній науці про людину. Без цих погоджених зусиль неможливо вирішити вказані проблеми і досягти тих цілей, про які йтиметься далі.
У деяких проектах висувалися такі глобальні цілі, як «усуспільнення засобів виробництва», але на практиці вони виявилися стандартними соціалістичними (чи комуністичними) гаслами, що лише прикривали відсутність соціалізму. «Диктатура пролетаріату» чи «інтелектуальної еліти» — настільки ж розмиті й оманливі поняття, як «вільна ринкова економіка» чи «вільні народи». У ранніх соціалістів і комуністів, від Маркса до Леніна, жодних конкретних планів побудови соціалістичного чи комуністичного суспільства не було, і в цьому була вразливість соціалізму.
Нові соціальні форми, які стануть основою буття, не виникнуть на порожньому місці, без численних попередніх проектів, моделей, без проведення досліджень та експериментів, які допоможуть подолати прірву між тим, що необхідно, і тим, що можливо. Врешті, це приведе до широкомасштабного довгострокового планування, а також до розробки короткотермінових планів початкових заходів. Усе залежатиме від волі та гуманістичного духу залучених осіб; крім того, якщо людина бачить перспективу і розуміє, що конкретно можна зробити, аби крок за кроком наблизитися до неї, вона починає відчувати не страх, а натхнення та ентузіазм.
Якщо економічна і політична сфери життя мають бути підпорядковані завданню людського розвитку, то модель нового суспільства повинна будуватися відповідно до потреб невідчуженого та орієнтованого на буття індивіда. Це означає, що людські істоти позбудуться жахливої бідності, яка для переважної більшості наразі є головною проблемою, і не будуть присилувані індустріальним світом до того, аби перетворитися на Homo consumens, людину споживчу, внаслідок дії законів капіталістичного виробництва, що вимагають безперервного його зростання, а відповідно і зростання споживання. Аби люди стали вільними і покінчили з патологічним споживанням, за рахунок якого живиться промислове виробництво, слід радикально змінити економічну систему: покласти край нинішньому становищу, за якого існування здорової економіки можливе лише ціною нездоров'я людей. Наше завдання — створити здорову економіку для здорових людей.