Справжнє, щире переконання не може сформуватися за відсутності принаймні двох умов: адекватної інформації і впевненості, що твій погляд щось та важить. Спостерігач, який не має важелів впливу, висловлює під час опитування думку, в якій не відбиваються його переконання; це опитування більше скидається на гру, аналогічну тій, коли ми обираємо ту чи ту марку сигарет. Як наслідок, думки, що їх висловлюють люди під час опитувань і на виборах, становлять найнижчий, а не найвищий рівень суджень. На підтвердження наведемо два приклади найправильніших суджень, тобто людських рішень, які набагато перевершують рівень їхніх політичних рішень: 1) у сфері особистих справ (Джозеф Шумпетер [97] виразно показав це стосовно бізнесу); 2) вироки суду присяжних. Здебільшого присяжні — це звичайнісінькі громадяни, які мусять ухвалювати рішення подеколи в дуже складних і досить заплутаних випадках. Але вони отримують усю відповідну інформацію, мають змогу обговорити всі деталі і знають, що від їхнього вироку залежить життя і щастя підсудних. Як результат, у переважній більшості випадків рішення присяжних свідчать про їхню надзвичайну проникливість і об'єктивність. Навпаки, люди, погано інформовані, приспані і безсилі не в змозі висловити серйозних переконань. За відсутності інформації, обговорення і влади, здатної зробити рішення дієвими, демократично висловлена думка людей має значення не більше, ніж оплески на спортивних змаганнях.
Активна участь у політичному житті потребує максимальної децентралізації, промисловості й політики.
Іманентна логіка сучасного капіталізму спричинює, що підприємства і державний апарат дедалі більше зростають і зрештою перетворюються на гігантські конгломерати, централізовано керовані згори бюрократичною машиною. Одна з необхідних умов створення гуманістичного суспільства — припинення процесу централізації і початок масштабної децентралізації. На це є декілька причин. Якщо суспільство перетворюється на те, що Мамфорд [86] назвав «мегамашиною» (тобто якщо суспільство з усіма членами стає подібним до велетенської, централізовано керованої машини), то навряд чи вдасться уникнути фашизму, бо, по-перше, люди уподібняться до овець, втратять здатність критично мислити, стануть абсолютно безпорадними, пасивними і шукатимуть лідера, який «знав би, що їм слід робити», а також усе, чого вони не знають; і, по-друге, такою «мегамашиною», просто натискуючи відповідні кнопки, зможе управляти кожен, хто дістане до неї доступ. Мегамашина, як і будь-який автомобіль, може функціонувати сама; людина, яка перебуває за кермом, має лише тиснути на потрібні кнопки, правити кермом і гальмами та стежити за деякими іншими простими елементами; роботу коліс автомобіля чи будь-якого іншого механізму в мегамашині виконують численні рівні бюрократичного апарату. Якщо людина з посереднім інтелектом і такими ж здібностями опиниться біля керма влади, то й вона зможе керувати державою.
Функції врятування мають бути відібрані у держав, які стали величезними конгломератами, і передані порівняно невеликим районам, де люди знають одне одного, отже, здатні активно брати участь в управлінні справами власної спільноти. При децентралізації індустрії слід надати більшої влади невеликим підрозділам всередині окремих підприємств, а гігантські корпорації слід роздрібнити на невеликі частини.