Чи відбудеться внутрішня трансформація? Цього ніхто не знає. Але слід усвідомлювати, що за негативної відповіді відвернути конфлікт між багатими й бідними країнами навряд чи вдасться.
• Введення гарантованого річного доходу сприятиме викоріненню багатьох вад, властивих сучасному капіталістичному і соціалістичному суспільствам[30].
Зміст цієї ідеї полягає в тому, що всі люди, незалежно від того, працюють вони чи ні, отримають безумовне право на дах над головою та їжу. Вони мають отримувати не більше, ніж потрібно для підтримання життя, але й не менше того. Таке право здається зараз чимось новим, попри те, що досить стара норма, здавна проповідувана християнською церквою і втілювана у практиці багатьох «примітивних» племен, обстоює беззастережне право людей на життя, незалежно від того, чи виконують вони свій «обов'язок перед суспільством», чи ні. Це право ми гарантуємо домашнім тваринам, але не поширюємо його на наших ближніх.
Такий закон неймовірно розширив би простір особистої свободи; жодну особу, яка економічно залежить від інших (батьків, господаря, чоловіка тощо), вже не можна було б змусити підкорятися під загрозою голоду; талановиті люди, які прагнуть спробувати інший спосіб життя, могли б здійснити свої мрії, якби погодилися піти на деякі жертви і тимчасово пожити у відносній бідності. Сучасні розвинені країни майже втілили в життя цей принцип, — але «майже» означає «не по-справжньому». Бюрократія все ще керує людьми, все ще контролює їх і принижує. Але при гарантованому доході сам факт, що будь-яка людина потребує скромного житла і мінімум їжі, не потребує «доказів». Тобто відпала б потреба у бюрократичному апараті, який керує програмою соціального забезпечення з властивими йому збитками та приниженням людської гідності.
Гарантований щорічний дохід може забезпечити реальну свободу і незалежність. Тому він несумісний із будь-якою системою, заснованою на експлуатації і контролі, особливо з різними формами диктатури. Радянську систему характеризує те, що вона вперто відкидає такі пропозиції навіть у сфері елементарних послуг і товарів (наприклад, безкоштовний громадський транспорт чи молоко). Виняток — безплатне медичне обслуговування, хоча й це лише видимість, бо воно передбачає цілком певну умову: аби одержати його, треба бути хворим.
Якщо порахувати вартість утримання величезного бюрократичного апарату, який опікується питаннями соціального забезпечення, вартість лікування хворих, особливо психосоматичними захворюваннями, вартість боротьби зі злочинністю й наркоманією (які нерідко є формами протесту проти насильства і нудьги), то цілком очевидно, що ціна утримання індивіда, який бажав би мати гарантований річний дохід, виявиться меншою за ціну нашої системи соціального забезпечення. Тим, хто переконаний, що «люди за природою ледачі», така ідея видається небезпечною і нездійсненною. Але це кліше насправді не має жодних підстав і править лише виправданням тому опору, з яким стикається пропозиція відмовитися від влади над безпорадними.
• Треба вивільнити жінок від патріархального панування.
Головним чинником гуманізації суспільства є вивільнення жінок від патріархального домінування. Це домінування розпочалося близько шести тисяч років тому в різних частинах світу, коли надлишок продуктів сільського господарства дозволив наймати й експлуатувати працівників, створювати армії і моїутні міста-держави[31]. Відтоді в більшості культур усього світу, а не лише Середнього Сходу і Свропи, гору взяли «асоційовані чоловіки», які підкорили собі жінок. Ця перемога чоловічої статі над жіночою базувалась на економічній владі чоловіків і створеній ними військовій машині.
Війна між статями така ж стара, як і боротьба між класами, але має складніші форми, оскільки жінки потрібні чоловікам не лише як робоча сила, а і як матері, коханки, розрадниці. Війна між статями нерідко набуває форм відвертих і брутальних, та найчастіше це прихована війна. Жінки поступилися перед силою чоловіків, однак вони у відповідь завдають удару власною зброєю, серед якої на чільному місці є сміх.
30
Я висував цю ідею в 1955 роді у книзі «Здорове суспільство» [43], її розглядали також на симпозіумі в середині 1960-х років [110].
31
Я розглядав ранній «матріархат» і відповідну літературу у книзі «Анатомія людської деструктивності» [54].