Наразі у світовій історії лише нечисленній еліті було доступне життя, що складалося з порожніх розваг. Але ця еліта трималася здорового глузду, усвідомлюючи, що оскільки влада перебуває в її руках, то думати й діяти слід таким чином, щоб цю владу не втратити. Сьогодні нікчемний, споживацький спосіб життя веде весь середній клас, представники якого не володіють ні економічною, ні політичною владою і не несуть особистої відповідальності. Більша частина населення Західного світу скуштувала втіх споживацтва, та зростають лави тих, хто спробував цих благ, але не отримав задоволення. Люди приходять до розуміння, що володіння багатством не забезпечує щастя; традиційне етичне вчення пройшло через випробування — й дістало підтвердження на практиці.
Стара ілюзія лишається привабливою тільки для тих людей, чиє життя не має буржуазних розкошів, — це дрібна буржуазія Заходу й більша частина населення «соціалістичних» країн. Справді, надія на «щастя через споживання» життєздатна переважно в тих країнах, які ще далекі від здійснення цієї буржуазної мрії.
При ретельнішому дослідженні втрачає силу одне з найсерйозніших заперечень проти можливості подолання жадібності і заздрощів, згідно з яким вони є глибоко вкоріненими в людській природі. Ці вади живучі зовсім не тому, що вони вроджені, а тому, що людині важко проти стояти тиску з боку суспільства, важко не стати вовком серед вовків. Зміна соціального клімату, переорієнтація самої системи цінностей — як добрих, так і поганих — зробить перехід від егоїзму до альтруїзму не таким уже й складним.
Отже, ми знову повертаємося до того, що орієнтація на буття — це велетенська потенційна сила людської природи. Лише меншість керується виключно принципом володіння, але й принципом буття послідовно керується небагато людей. Домінувати може кожна з цих тенденцій, а яка саме — залежить від соціальної структури. Якщо суспільство орієнтоване переважно на буття, відмирає тенденція до володіння, а тенденція до буття живиться. У суспільстві, орієнтованому переважно на володіння, такому, як наше, все відбувається якраз навпаки. І все ж, скільки б не пригнічувалася орієнтація на буття, завжди знайдеться хтось, хто її дотримується. Жоден Савл не стане Павлом, якщо до свого обернення він уже не був ним.
Перехід від володіння до буття — це фактично питання про те, яка чаша терезів переважить, тоді як у зв'язку з наявними змінами заохочується все нове, а не старе. Крім того, справа не в тім, щоб майбутня людина різнилася від попередньої, як небо від землі, а в тім, щоб змінився напрямок її розвитку. За першим кроком у новому напрямку буде зроблено наступний, і якщо напрямок обрано правильно, ці кроки вирішують усе.
Обнадіює також аспект, пов'язаний, хоч як це не парадоксально, з рівнем відчуження, притаманним більшості населення, в тому числі й керівництву. При попередньому обговоренні «ринкового характеру» уже зазначалося, що жадоба володіння і наживи зазнала певних змін через появу мотивації просто добре функціонувати, обмінювати самого себе як товар і водночас лишатися нічим. Відчужений ринковий характер здатен легше змінюватися, ніж характер нагромаджу вальний, який фанатично тримається за свою власність і особливо за своє «Я».
Століття тому, коли більша частина населення складалася з «незалежних» громадян, страх позбутися своєї власності й економічної незалежності був найсерйознішою перешкодою на шляху до змін. Маркс жив у той час, коли робітничий клас був єдиним великим залежним класом і, на думку Маркса, найбільш відчуженим. Сьогодні переважна більшість населення є залежною; фактично всі, хто працює — наймані робітники (за даними перепису населення США 1970 року, лише 7,82% всього зайнятого населення країни, старшого за 16 років, працює не за наймом, тобто «незалежні»); принаймні у Сполучених Штатах саме «сині комірці» — робітники — все ще залишаються носіями традиційного нагромаджувального характеру, а отже, меншою мірою схильні до змін, ніж сучасний середній клас, відчужений більшою мірою.
Усе це має надзвичайно важливі політичні наслідки: соціалізм, проголошуючи визволення всіх класів і прагнучи створити безкласове суспільство, безпосередньо звертався до «робітничого класу», тобто до людей, зайнятих фізичною працею; а сьогодні робітничий клас є менш численним (відносно), ніж століття тому. Щоб здобути владу, соціал-демократичні партії мають завоювати голоси багатьох представників середнього класу, і для досягнення цієї мети соціалістичним партіям довелося викинути зі своїх програм соціалістичні ідеї та додати пропозиції ліберальних реформ. Разом з тим, назвавши робітничий клас важелем гуманістичних перетворень, соціалізм викликав неминучу протидію з боку всіх інших класів суспільства, представники яких відчули, що робітники можуть позбавити їх власності та багатьох привілеїв.