Книжечка була легкою, бо на дешевому папері, для неслухняних і непокірних хлопців, що ще не шанують друкованого слова, що загинають кутики й базграють на сторінках. «Короткий хронологічний нарис загальної історії до 1817 року», а нижче якісь щити, шоломи, книги та списи, а між ними, як квочка між курчатками, глобус, що стояв у панській бібліотеці на точених ніжках, який я помітила, коли вдруге розпалювала загаслий камін. Панич, закінчивши навчання, спочатку закинув її в куток, а потім віддав Єнджеєві на скручування тютюну. Я розгорнула її, погладила вирвані біля самого корінця сторінки, потім дізналася з уміщеного наприкінці Хронологічного реєстру великих подій, що в мене зникла ціла «Епоха І, від Створення Світу аж до Ноя, тобто від 1-го Року Божого до 1656-го, тобто від 4003 р. перед Різдвом Христовим до 2348 р.», а також шматок «Епохи II, від Ноя аж до Мойсея, тобто від Року Божого 1656 до 2473, тобто від 2348 до 1531 р. перед Різдвом Христовим», а точніше, аж до Початку Єгипетського царства та фінікійців, про яких я довідалася тільки те, що найбільше збагатилися вони торгівлею, яку вели насамперед морським шляхом. Фінікійці згодом винайшли спосіб виготовлення порфіри, скла, мистецтво письма тощо.
Однак тоді я жодного з цих слів прочитати не могла, вони були абсолютно німі, я могла тільки гладити залишки після вирваних сторінок, навіть не знаючи, про що ця книжка. Відтоді як тільки була нагода, я підглядала. То на кухонних слоїках: де писалося ПЕРЕЦЬ, де БОРОШНО, то одній кухарчучці через плече дивилась, як вона рахунки перевіряє або сама шкрябає постачальнику, що йому ще слід на кухню привезти, — а що криві й великі вона писала літери, то легко їх було прочитати, — то, врешті-решт, набиралася сміливості й питала то кухаря, то якогось кухарчука, — а тоді в цьому багатому домі були й такі, що й писати, а принаймні читати вміли, — щоб розповів мені, яка на вигляд та чи інша літера, яку я одразу ж непомітно рисувала собі десь у сховку. Отак, саме з цієї книжечки, додаючи літеру до літери, слово до слова, спочатку поволі, а потім дедалі швидше, спочатку голосно, потім мовчкома, читала я історію цілого світу, а найбільше — Польщі. Від Попеля[130] — ледачого та неприємного — до Попелевого сина[131], який дядька отруїв, але його з’їли миші, що завелись у дядькових рештках, через обраного королем П’яста[132], що був крусвіцьким міщанином, через Мечислава[133], що прийняв найсвятішу віру християнську, через Ягайла[134], литовського князя, що перетворився на польського хрещеного князя Владислава — і все-все. Я ще не знала, що колись Ягайло стане прізвищем моєї матері, а моє прізвище походитиме від отого знаменитого Мечислава, першого князя, а прізвище нашої генеральної ігумені — від Гедиміна[135]. І відтоді я зачинялася, коли це було можливо, — а можливо було не так часто, як хотілось, — і старанно складала літери у слова, слова в речення, речення в історії.
І все це, думала я собі, для того, щоб літери вивчивши, Святе Письмо та різні книжки побожні прочитавши, накопичивши гріш до гроша на службі, мати посаг, посаг невеличкий — і з ним повернутися до моїх сестричок, які мене спасли перед пекельним вогнем. Прийти під костелик, під монастир, руки заламати і сказати: Ось і все, що я маю, стільки-то і стільки, ось усе моє придане, якого не дали мені ні батько, ні мати, а ці дві руки, Богом дані. Я не сіяла, не орала, але багатша за польову лілію та птахів небесних, а все це скромне багатство я вам переказую, мої сестри, щоби прийняли ви мене до себе у скромні конверски, щоби я могла тепер робити те, що я в палаці робила, тобто прати, шурувати, палити в печі, але все для слави Господньої! Врятована й спасенна, я віддаю вам себе всю заради порятунку нових дівчат!
А отже, зранку, біжучи зі дзбаном води, з оберемком хмизу, з тарілками, з канделябром, з листом, аж до ночі, як тільки я зупиняла свій біг перед ліжком, я руки складала та молилася швидко, пильнуючи, щоби спочатку промовити «амінь» і лише потім дозволити собі склепити повіки, — увесь цей час я думала тільки про літери. І таку, ще літерами отуманену, мене долав сон.
133
Мешко І (Мечислав І) — перший історично достовірний польський князь із династії П’ястів. 966 р. прийняв християнство та розпочав християнізацію Польщі.
134
Владислав II Ягайло — великий князь литовський і польський король, володар і спадкоємець Русі, засновник династії Ягеллонів. 1348 р. християнізував Литву, 1385 р. уклав Кревську унію між Польщею та Литвою, що започаткувала створення Речі Посполитої.
135
Гедимін — великий князь литовський, «Король литовців та Русі», засновник династії Гедиміновичів.