*
І так почався в Римі занепад Семененка, а я чекала моменту, коли він гепнеться, коли в болото впаде, щоб я не тільки його більше не бачила, а і якби він щось знайшов, щось про мене повідомив, щоб усі сприйняли це за низьку та фальшиву помсту. Я так ксьондзів обробила, що вони скандалили не лише через одну мідницю, а ще й інші справи пригадали! Один каже: Він затягав мене до кімнати пані Бартошевич, яка лежала в ліжку, і там із нею залишав. Я похапливо притакнула й кажу: Сестри-сакрекерки бачили та ще й мені показали, як однієї дощової ночі він одвів її аж на сходи, накривши парасолькою, наче якийсь слуга. А другий брат, щоб не почуватися гіршим, одразу ж щось додає й від себе: А мене він привів до неї неодягненої, з відкритими грудьми, і замість знітитись міряв її очіпки, чи йому до лиця! Кайсевич не знає, де подіти очі, коли чує такі речі про Семененка, і я знала, що він підупадає. Сама пані Бартошевич мені знічев’я зізналася, — сказала я на те, — що в її квартирі він роздягався й одягався в кафтанчик, який я їй дарувала, а ще хвалилася, що перед виїздом він по крамницях із нею ходив, купуючи капелюх. І, — я зробила паузу, — халатик! І одразу другий пригадує: Я на власні вуха чув, що він хотів Юлії одежу справити, бо, він розповідав, пройди заохочують кармеліток дешевизною — і корсет, і пояс п’яти франків не коштують! А перший брат, своєю чергою, знову, мовляв, у чернечому домі всі з незадоволенням пліткували: Семененко пізно від пані Бартошевич повертається, аж дехто через це хотів зробити на нього засідку й побити! А слідом і другий згадує, що був такий італійський шляхтич, який приходив до польського костелу й на богослужіння давав, і що одного разу в захристії нікого не застав, тому пішов аж до лаваторію[87] і там застав Семененка в найнепристойнішій позі. Ні, — зашарівся Кайсевич, — ще чого, я про це ні чути, ні знати не хочу. Неподобство, яке неподобство. Через два дні інший священик, якому я цю історійку підсунула, те саме йому повторив. Мовляв, таку історію він насправді почув не від самого італійця, а від однієї святобливої й бездоганної особи, чиє ім’я він не хоче згадувати, щоб не впливати на судження. Але що італієць начебто готовий це Семененкові в очі та під присягою сказати.
87
Лаваторій — умивальня (і як кімната, і як спеціальне начиння) для священиків у костьолах, яку використовували для миття рук перед месою.