*
Кількома днями пізніше панотчик, увесь збуджений, каже мені, що вже знає про причину візиту Папи: московські шпигуни пліткували в Римі, що Святий Отець вважає мене шахрайкою і посадив би мене у в’язницю, якби не похилий вік; це донесли до самого Петрового трону і звідси ідея про папський візит до мене з такою пишнотою. Ба більше! Панотчик пристарав[96] нам аудієнцію в нового Папи на Квіриналі[97].
Ми пройшли крізь ошатні зали, крізь довгі коридори, між охоронцями, довго-предовго, аж до тієї зали, де він приймає; ми обоє одразу ж дістали стопу для поцілунку, Папа показує мені на стільчик, а я все ще на колінах стою й заходжуся плачем. І лементую, і носом схлипую: Ах, я не встану, не встану з колін, поки ти мені, Святий Отче, гріхи не відпустиш! Які? Десяти років образи Господа Бога життям поза монастирем, спочатку сім років неволі та без святих таїнств, а бувало, що огидно ремствувала… ні, не проти Господа, а проти переслідувачів наших. Сім років! Тепер уже другий рік закінчується, як я блукаю по всьому світу, а сама не знаю, черниця я чи не черниця. Адже я постриг прийняла, а не по-чернечому живу, мала служити зачиненою за монастирськими ґратами, співати пісні з ангелами, читати молитви, а тут ні ґрат, ні огорожі, гуляю я світом, як та непосида. Це кара, Божа кара, відвернувся від мене Ісус, а може, і відкинув… Тут я знову розплакалася, Єловицький тихо перекладав. Відпусти мені гріхи, відпусти мені гріхи, Святий Отче, щоб мене Спокуса не взяла у свою сатанинську владу. І я була за одне лише слово до визнання моїх провин, від висловлення вголос, що я — найгірша пройда, грішниця, шахрайка, але він з такою насолодою мені відповів, що старі гріхи вже точно висповідані, а в тому, що я розповіла, нових гріхів він не бачить, з такою насолодою, кажу ж, з такою насолодою, що я не змогла. І не зізналася. Гнилі багато, а духу мало, — сказала лише, — я найниціша грішниця, ображаю Господа тим, що живу поза орденом. Уже й панотчик до моїх благань долучився, мовляв, я невинна, але не знаючи, чи не підпадаю під якусь церковну цензуру, про всяк випадок прошу про відпущення гріхів для заспокоєння розтривоженого серця. Святий Отець використав незвичну формулу, — сказав мені вже в монастирі панотчик, — що всі гріхи одночасно відпускає, але теж сказав, що це незвичайний відпуст. Уже тоді я мусила вмоститися на стільці та, коли мене запитали, чого я ще бажаю, склала обидві руки, як до молитви, після чого мовила так: Що далі робити? Чи мене ще Бог прийме за ґрати? Чи можна було би воскресити в Римі знищений москалями василіянський орден, може, замість втрачених діточок я нових отримаю? Торік я просила про те саме світлої пам’яті Григорія, Христового Намісника, плекаючи надію, що, можливо, до Риму дійдуть ще три мої сестрички, які разом зі мною втекли з московської неволі, а Папа сказав, що якщо вони дійдуть, то заснує він монастир. Тепер я вже знаю, що вся ця трійка вже в Бога, тож, може, Бог мені нових діточок повірить. А якщо ні, то бодай про ґрати для себе прошу, щоби я мала де решту днів своїх провести. Підняв Папа брови, помовчав трохи, прокашлявся, торочками пояса зігнав із сутани муху і врешті-решт промовив, що все гаразд, я можу славити Господа Бога там, де я є, навіть якщо не за ґратами. У Франції чимало осіб тільки й чекає заснування монастиря та піде до матінки з повною довірою, — насмілився панотчик на слова, — але й у Римі вже є кандидатки на послушництво. Наморщив Пій чоло: Кандидатки, може, і є, але монастиря нема. А Єловицький аж у руки плеснув: Як буде дозвіл на монастир, то хоч би й золоті яблука[98] нам до ніг покотилися, і буде за що будувати. Зі стінами легше, ніж зі святими. Отак Папа одне, а він друге, Папа просить мене за світло молитись, а він на це, мовляв, нас сюди світло привело. Це тривало якийсь час, зрештою, наказав нам Святий Отець молитися за те і се, особливо за Польщу, щоб не грішила більше розлученнями. Ювілей! — крикнула я тоді. — Признач, Отче, ювілей для Польщі, щоби на всьому світі праведники молилися за нас і за скасування розлучень. Він здавався добродушним, але був твердим, як граніт: Як настане пора ювілею, то й буде ювілей. Я не знала, як його розкусити, як зламати його оборону, і врешті-решт кажу, що особливо за нього молюся, бо мені його вибір сам Господь Ісус з хреста напророчив. Він здивувався й наказав розповісти. Я стояла навколішки перед Ісусом на хресті, що висить на сходах і що за нього я сто днів відпусту дістала, і молилася, бо від смерті Папи молилася цілими ночами за нового пастиря, а Лукавого це страшенно гнівило, він аж бісився, шарпаючи мною по сходах вгору й униз, кидаючи за мною кораблі та плоди, і що не швиргоне — то я у крик: «Христос перемагає!». Ще раз — то і я: «Христос перемагає!». І отоді-то раптом, о третій ночі, Господь Ісус Христос підняв схилену на плече голову і сказав: Ти молишся, а я вже вам давно пастиря дарував. Ім’я його — Пій IX. Вислухай три богослужіння у Святих Апостолів і попроси для нього про три ласки: розширення віри та свободу Церкви, хоробрість у боротьбі з ворогами душ і дар любові та смирення. Богослужіння я вислухала, про дари попросила. Я думала, що йому цим полещу й уже потім його, влещеного, зламаю, але не зламала. Ювілей він не оголосив. Він лише обговорив із панотчиком справи змартвихвстанців, трохи пошварґотіли, і, врешті, настав час прощання; я полізла за пазуху й подарувала йому ще зігрітий теплом тіла срібний медальйон із Христовим Серцем і польським написом, один із тих, які карбують і продають у Парижі, — нехай це нагадує йому, що за Польщу мусить бути ювілей, подумала я. За це він погодився на відправу богослужіння перед Mater Admirabilis, ба, сказав навіть, що краще було би перенести мальовидло до костелу, де кожен прочанин матиме до нього доступ, але я палко запротестувала. Навіщо її переносити, навіщо красти в мене мою улюбленицю. Тож нехай так буде, — буркнув він, — тільки каплицю перед нею побудуйте. А я в душі вельми зраділа, уявляючи собі погляд матері-настоятельки сакрекерок, коли вона дізнається, що сам Намісник Христовий наказав не тільки образ відкрити, а ще й каплицю перед ним звести. Ото вже радість мене чекала.
97
Квіринал — найвищий із семи пагорбів Рима, на якому розташований Квіринальський палац — літня резиденція пап до 1871 р.
98
Золоте яблуко (пол. Zlote jabŀko) — застарілий польський фразеологізм, у XIX ст. означав «майно, яке приносить великі прибутки». «Золоте яблуко» — також назва роману Юзефа Іґнація Крашевського, надрукованого 1853 р. (прим. перекладача).