«Але який сенс бути людиною, коли не розумієш людської мови? — подумав він.— Тут я такий же німий і дурний, як і людина, яка опинилася в Джунглях. Треба вчитися їхньої мови».
Живучи з-поміж звірів, він добре навчився копіювати їхні голоси. Щойно Мессуа вимовляла якесь слово, Мауглі дуже схоже повторював його, і ще не звечоріло, а хлопчик знав назви багатьох предметів хатнього вжитку.
Час уже було спати, але Мауглі нізащо б не заснув у хаті, вона йому здавалася пасткою для пантери! І коли засунули двері, він вискочив у вікно.
— Облиш його,— сказав чоловік Мессуа.— Не забувай, що він іще ніколи не спав у ліжкові. Якщо він і справді посланий нам замість сина, він нікуди не втече.
А Мауглі сховався у високій зеленій траві край поля. Та тільки він заплющив очі, як чийсь м'який ніс тицьнувся йому в шию.
— Тьху! — сказав Сірий Брат (це був старший із дітей Матері Вовчиці).— І навіщо оце я біг за тобою аж двадцять миль? Від тебе тхне димом і хлівом — зовсім як від людини. Та прокидайся ж, сонько, я приніс тобі новини.
— Чи всі здорові в Джунглях? — спитав Мауглі, обіймаючи його.
— Усі, окрім вовків, яких обсмалила Червона Квітка. Та слухай далі! Шер-Хан подався в далекі хащі, буде полювати там, поки не загоїться шкура,— вона вся в дірках. Він поклявся, що закине твої кістки в річку, коли повернеться.
— Ну, це ми ще побачимо. Я теж поклявся де в чому. Але новини завжди приємно чути.
— А ти не забудеш, що ти вовк? Люди тебе не примусять забути нас? — занепокоєно спитав Сірий Брат.
— Нізащо! Я ніколи не забуду ні тебе, ні всіх, хто живе в нашій печері. Як не забуду й того, що мене вигнали із Зграї...
— ...і що тебе можуть вигнати й з іншої зграї, Маленький Брате. Люди — вони завжди люди, і мова їхня схожа на жаб'яче квакання в ставку. Коли я прийду сюди знов, я чекатиму тебе в бамбукових заростях.
Протягом наступних місяців Мауглі майже не виходив із села. Він вивчав звичаї людей, їхнє життя. Передовсім слід було звикнути до пов'язки на стегнах, хоча вона йому дуже заважала, потім — навчатися лічити гроші, хоч він і не міг збагнути, навіщо вони потрібні. А ще — орати землю, в чому він взагалі не бачив ніякого глузду. Сільські дітлахи щодня дражнили його. На щастя, Джунглі навчили Мауглі стримувати свій гнів, бо від цього залежало його життя і харчування. Але як же йому впеклися ті кпини! То вони глузували, що він цурається їхніх ігор, то передражнювали, як він говорить. Коли б він не почувався мисливцем (а мисливець не займає малу, беззахисну істоту), він роздер би їх на шматки!
Мауглі сам не знав своєї сили. У Джунглях він почувався слабкішим за звірів, а в селі люди казали, буцімто він сильний, як бик. Він не розумів, що таке страх. А коли сільський жрець сказав йому, нібито божок у храмі гнівається на Мауглі, що він украв у жреця солодкі плоди манго, Мауглі вхопив статую божка і попрохав:
— Зроби так, щоб божок розгнівався і я міг боротися з ним!
Скандал був великий, але,жрець якось зам'яв діло (і чоловікові Мессуа довелося викласти чимало срібняків, щоб улестити божка).
Окрім того, Мауглі не мав ніякого уявлення про кастові відмінності між людьми. Коли осел гончара впав у яму, Мауглі витяг його за хвіст і допоміг укласти на воза горщики для продажу на ринку в Канхіварі. Це теж не лізло ні в які ворота — адже гончар належав до нижчої касти, вже не кажучи про осла. Жрець почав лаяти Мауглі, а той пообіцяв посадити і його на осла. Жрець порадив батькам прилаштувати Мауглі до якогось діла.
Сільський староста поставив його стерегти буйволів на паші. Мауглі був дуже задоволений.
Щовечора під великою смоквою збирався гурт на посиденьки: староста, перукар, сторож, котрий знав усі сільські плітки, і сільський мисливець Балдео, в якого був англійський мушкет. Отож нагорі, в гіллі, галасували мавпи, а внизу, під деревом, теревенили старі. Вони сиділи допізна за балачками і смоктали тютюн із великих кальянів. А ще в норі під деревом жила кобра, і їй кожного вечора ставили блюдечко з молоком, бо вона вважалася священною.
Яких дивовижних історій можна було наслухатися тут! Про людей, богів і привидів, про звірів у Джунглях. У хлопчаків, котрі сиділи довкола дерева, аж дух перехоплювало. Іще б пак — Джунглі були ось тут, поруч: то олень або дикий вепр підриє посіви, то тигр на очах у всіх вкраде якогось бідолаху.
Отак собі Балдео просторікував під захоплені вигуки, а Мауглі (хто краще за нього знав життя Джунглів?) затуляв рот рукою, щоб не засміятися.
Балдео саме розказував побрехеньку, що тигр, який украв сина Мессуа, був перевертень і в нього вселилася душа злого старого лихваря, котрий помер кілька років тому...