І почалася запекла битва.
Вовки билися на вогкому червоному піску, поміж кореневищами дерев, у чагарях, у траві, бо і тепер псів було вдвічі більше, і то була боротьба не на життя, а на смерть. Тут змагалися не лише широкогруді, ікласті вовки з дикими очима, а й вовчиці, які билися за своїх вовченят, а інколи поряд із ними хапали зубами ворога і вовченята-перволітки, ще не перелинялі, кошлаті.
Щоб ви знали: вовк хапає за горлянку або за бік, а пси більше кусають за ноги, отож коли собаки бовталися в воді і високо задирали голови, перевага була на боці вовків, на суші вовкам доводилося кепсько, але як у воді, так і на березі ніж Мауглі влучав точно й безжально.
На допомогу Мауглі пробилася четвірка. Сірий Брат, припавши до колін хлопця, захищав його живіт, решта охороняли спину й боки або ставали над ним, коли розлютований пес кидався просто на ніж і стрибком збивав Мауглі з ніг. А потім усе змішалося в купу, що снувала сюди-туди берегом. Краєм ока хлопець побачив Акелу: з обох боків на ньому висіло по рудому собаці, а в третього він учепився своїми беззубими щелепами.
Ніч минала, і шалений біг на місці продовжувався. Собаки втомилися і вже боялися нападати на сильніших вовків, хоча ще й не наважувалися тікати. Мауглі відчував, що скоро вже буде кінець битві, і вдовольнявся тим, що лише ранив ворога, не вбиваючи його. Вовки-перволітки тепер нападали сміливіше, можна було інколи й перепочити. Вже один тільки виблиск ножа змушував пса тікати.
— М'ясо обгризене майже до кістки! — прохрипів Сірий Брат.
— Але кістку ще треба розгризти,— відповів йому Мауглі.— Ось як це роблять у нас у Джунглях.— Червоне лезо ножа ковзнуло, мов полум'я, і встромилося в бік Рудого Собаки, на задні лапи якого навалилося тіло вовка.
Це був Вантала. На нього було страшно дивитися, але він тримав собаку в щелепах, наче в лещатах, і той не міг ворухнутися.
— Клянусь буйволом, що викупив мене,— зловтішно вигукнув Мауглі,— це Куций!
Справді, в зубах у Вантали був великий темно-рудий ватажок.
Один із псів кинувся був йому на допомогу, та Мауглі встиг заступити йому дорогу і встромив у нього ніж.
— Ось як це роблять у нас у Джунглях! — вдоволено сказав хлопець.
Щелепи Вантали все дужче стискали горлянку ворога, і пес здригнувся і завмер.
— Годі! Кривавий Борг сплачено! — сказав Мауглі.— Заспівай свою пісню, Вантало!
— Він більше не полюватиме,— мовив Сірий Брат.— І Акела теж, схоже, замовк навіки.
— Ми перемогли! — прогримів Пхао.— Вони тікають! Женіть, женіть їх звідси, Мисливці Вільного Народу!
Пси один за одним покидали темний закривавлений пісок і покрадьки тікали в гущавину Джунглів, туди, де дорога ще була вільна.
— Стривайте! — гукнув Мауглі.— Платіть Борг! Вони вбили Акелу! Нехай жоден не втече живим!
І він помчав із ножем до берега, щоб зашкодити втечі рудих собак. Та ось з-під гори мертвих тіл з'явилася голова і лапи Акели, і Мауглі опустився перед ним на коліна. Той був іще живий.
— Хіба я не казав, що це буде моя остання битва? — прошепотів Акела.— Добрячі були лови! А як ти, Маленький Брате?
— Я живий, Акело...
— А я вмираю... і хочу, щоб ти був зараз біля мене, Маленький Брате.
Мауглі поклав поранену голову Акели собі на коліна і обняв його.
— Давно минули часи, коли був живий Шер-Хан, а Людське Дитинча качалося голісіньке в пилюці,— кашляючи, сказав вовк.
— Ні, ні, я вовк! Я однієї крові із Вільним Народом! — вигукнув Мауглі.— Не зі своєї волі я став Людиною!
— Ти Людина, Маленький Брате, вовченя, виплекане мною. Ти Людина, інакше Зграя втекла б від Рудих Собак. Тобі я зобов'язаний життям, а сьогодні ти врятував усю Зграю. Тепер сплачені всі борги. Іди до своїх. Кажу тобі, зінице мого ока, полювання закінчено. Іди до свого племені, до людей.
— Я не піду. Я сам полюватиму в Джунглях. Я тобі кажу.
— За літом підуть дощі, за дощами прийде весна. Іди до людей. Більше мені нічого сказати. А зараз я говоритиму зі своїм племенем. Маленький Брате, можеш підвести мене на ноги? Я ж бо Ватажок Вільного Народу!
Мауглі обережно і ласкаво підвів Акелу на ноги, обхопивши його руками, але вовк глибоко зітхнув і почав Пісню Смерті, яку належить спі-вати кожному ватажкові в останню мить життя. Пісня лунала все гучніше, линула далеко за річку, а коли змовкло останнє «Доброго полювання!», Акела звільнився на мить із рук Мауглі, смикнувся і впав мертвий.
Мауглі сидів, опустивши голову на коліна, забувши про все, а тим часом останнього з псів нагнали і прикінчили люті вовчиці. Потроху крики стихли, і вовки, кульгаючи, почали рахувати загиблих. П'ятнадцять вовків і шестеро вовчиць полягли біля річки. А решта була вся в ранах.