Отак він і біг цієї ночі, то співаючи, то вигукуючи, і почувався щасливим. Пахощі нічних квітів попередили його, що десь близько болота, а вони лежали значно далі за найвіддаленіші місця, де досі він бував.
І знову ж таки, людину, виховану людиною, вже засмоктала б трясовина, та у Мауглі ноги наче самі бачили і несли його з купини на купину, з острівця на острівець. Він прямував до середини болота, полохаючи диких качок, і там присів на порослу мохом колоду, що стирчала з чорної води.
На болоті прокинулося все птаство, та воно було раде весні, і ніхто не помічав Мауглі, який сидів серед високого очерету, наспівуючи пісеньку без слів, і придивлявся до своїх твердих підошов, відшукуючи в них колючки. І знову смуток огорнув його душу.
— Воно прийшло за мною,— промовив він неголосно і оглянувся, чи не стоїть у нього за плечима оте «воно».— Ні, немає нікого.
Нічний гомін не вщухав, але ніхто — ні звір, ні птах — не озвався до юнака, і нове відчуття горя охопило його.
— Я умираю в болотах, вражений отрутою,— зітхнув Мауглі.— Юнак був такий засмучений, що ледве стримував сльози.— Потім,— продовжував Мауглі,— вони знайдуть мене в чорній воді. Ні, я повернуся в свої Джунглі, щоб померти коло своєї любої Багіри! Хай там що, а я належу Джунглям!
Тепла сльоза скотилася по щоці і впала йому на коліна. У такому душевному неспокої Мауглі почував себе щасливим і нещасним водночас. Чи зрозуміле вам таке химерне щастя?
Мауглі згадав бій на берегах Вайнганги і так голосно вигукнув останні слова, що серед очерету підхопилася на ноги буйволиця і пирхнула:
— Людина!
— У-у! — ревнув дикий буйвол Меса.— Це не Людина, це лише безволосий вовк із Сіонійської Зграї. У такі ночі він завжди бігає, мов навіжений.
— У-у! — відповіла буйволиця, нагинаючи голову.— А я думала, що це Людина.
— Кажу ж тобі, ні. О Мауглі, чи не загрожує небезпека? — мукнув Меса.
«О Мауглі, чи не загрожує небезпека?» — передражнив його хлопець.— Ти тільки й думаєш про небезпеку! А Мауглі бігає сюди- туди по лісі і стереже вас! Тільки хто з вас подумає про Мауглі, який блукає серед ночі Джунглями?
Мауглі не втримався від спокуси підкрастися очеретом до буйвола Меси і вколоти його гостряком ножа. Здоровенний буйвол вискочив із грязюки, наче снаряд, а Мауглі сів і засміявся.
— Розказуй тепер, як Безволосий вовк пас тебе, Месо!
— Вовк? Ти? — буйвол сердито місив грязюку.— Та ти просто сопливий хлопчисько, як оті, що кричать в пилюці на полях. Ти — вовк із Джунглів? Хіба мисливець підкрадається, ніби п'явка, заради поганого жарту, щоб зганьбити мене перед подругою? Ану, виходь на тверде, і я... я — буйвол аж пінився від злості, бо всі в Джунглях знають, які вони запальні.
Мауглі незворушно слухав, як віддихується і пирхкає буйвол. А коли бризки трохи вляглися, він спитав:
— Ти часом не знаєш, Месо, яка Людська Зграя живе там за болотами? Я не знаю цієї місцини.
— Іди на північ! — ревнув сердито буйвол. Адже Мауглі зробив йому боляче.— Так жартують коров'ячі пастухи. Іди до села за болотами і хвалися цим.
— Ото подія — зайва подряпина на твоїй вельможній шкурі! Та я таки піду гляну на село. Авжеж, піду, заспокойся! Не кожної ночі Повелитель Джунглів приходить пасти тебе.
І він подався трясовиною, стрибаючи з купини на купину, дивуючись гніву буйвола.
А он над самісінькою землею спалахнула зірка. Та ні, це Червона Квітка! Точнісінько така, біля якої я лежав, коли ще не потрапив до Сіонійської Зграї!
Мерехтіння далекого вогника вабило його, мов нова дичина.
— Я тільки погляну,— сказав він собі,— чи змінилася за цей час Людська Зграя.
І Мауглі, забувши, що він уже не в своїх Джунглях, безтурботно ступав росяною травою, аж поки не дійшов до хатини, де горів вогник. Три-чотири собаки завалували й одразу вгамувалися, почувши глухе вовче гарчання, яке послав їм у відповідь Мауглі. Він потер губу, згадавши той камінь, що ним його пригостили люди кілька років тому.
Двері хатини прочинилися, і звідти визирнула жінка, вдивляючись у темряву. Заплакала дитина, і жінка сказала:
Спи! Це просто шакал розбудив собак. Скоро ранок.
Мауглі, почувши знайомий голос, затремтів, мов у пропасниці. Тоді неголосно, щоб переконатись у своїх передчуттях, гукнув: