— Мессуа! О Мессуа!
Хто мене кличе? — спитала жінка тремтячим голосом.
— Хіба ти забула? — озвався Мауглі, і в горлі в нього пересохло від хвилювання.
Вона причинила двері і схопилася за груди.
— Якщо це ти, то назви своє ім'я! Те, яке я тобі дала!
— Натху! Натху! — відповів Мауглі.
— Іди сюди, синку! — покликала вона.
І Мауглі вийшов на світло і подивився в очі жінці, яка була така добра до нього, саме її він врятував від Людської Зграї.
Вона постаріла, і волосся в неї посивіло, але очі і голос залишилися такі ж, якими він знав їх. Як і всі жінки, Мессуа думала, що хлопець не змінився, очі її здивовано перебігали по ньому з ніг до голови.
— О-о, синку! — вихопилося в неї, і вона впала йому до ніг.— Ні, це вже не син мій, це бог лісів! Ах!
А він стояв у світлі лампи — високий, дужий, гарний, з довгим чорним волоссям до плечей, у вінку з білого жасмину, з ножем на шиї, і справді нагадував казкового юного бога. Дитина, що дрімала в колисці, злякалась і заплакала. Мессуа заспокоїла дитину, а Мауглі стояв, спокійно оглядаючи глечики, горщики, засіки для зерна,— все, що так добре йому запам'яталося.
— Що ти будеш їсти, пити? — прошепотіла Мессуа.— Тут усе твоє. Ми зобов'язані тобі життям. Але ти Натху чи лісовий бог?
— Я Натху,— сказав Мауглі.— І я зайшов дуже далеко від своїх Джунглів. Я побачив цей вогник і прийшов сюди. Я не знав, що ти тут.
— Коли ми прийшли до Канхівари,— несміло почала оповідати жінка,— чоловік став на службу до англійців, і нам дали трохи землі. Правда, вона не така родюча, як у старому селі, та хіба нам багато треба?
Де ж він, той чоловік, що так злякався тієї ночі?
Ось уже рік, як він помер.
— А це? — Мауглі показав на дитину.
— Це мій син, він народився два дощі тому. Якщо ти бог, подаруй і йому Милосердя Джунглів, щоб його ніхто не зачепив серед твого... твого Народу, як не зачепив нас тоді.
Мессуа підняла дитину, і та, забувши свій страх, потяглася до ножа, що висів на грудях Мауглі. А хлопець м'яко відвів маленьку ручку.
— А якщо ти Натху, якого вкрав тигр, то він твій молодший брат. Я розпалю вогонь, і ти нап'єшся гарячого молока. Тільки зніми жасминовий вінок, від його запаху паморочиться голова.
Мауглі пив довгими ковтками тепле молоко, а Мессуа крадькома гладила його по плечу, не зовсім певна, що це її Натху, а не якийсь казковий бог Джунглів.
— Синку,— сказала нарешті жінка, і її очі зблиснули гордістю.— Чи казав тобі вже хто-небудь, що ти найгарніший у світі?
— Що? — перепитав Мауглі, бо ніколи не чув нічого подібного.
Мессуа розсміялася тихим щасливим сміхом і знову заглянула йому в обличчя.
— Значить, я перша? Добре, хоча рідко буває, щоб мати першою сказала синові таку приємну новину. Ти дуже, дуже гарний. Я ніколи не бачила такої краси.
Мауглі крутив головою, намагаючись поглянути на себе ззаду, а Мессуа знову засміялася й сміялась так довго і втішно, що й Мауглі приєднався до неї, а дитина перебігала від матері до Мауглі і теж заливалася сміхом.
— Е, не смійся над братом,— пригорнула дитину Мессуа.— Якщо ти виростеш хоч трохи схожим на нього, ти одружишся з дочкою князя і їздитимеш на великих слонах.
Мауглі не все розумів з її балачки. Від теплого молока та після сорокамильного пробігу він розімлів, згорнувся клубочком і за мить уже спав глибоким сном. А Мессуа одкинула йому волосся з лоба, вкрила ковдрою і почувала себе щасливою.
Він проспав до ранку і весь наступний день, адже чуття говорило йому, що в цій хаті нічого боятися. Нарешті він прокинувся і враз схопився на ноги. Його обличчя торкалася ковдра, і йому наснилося, ніби він утрапив у пастку. Мауглі напружився і вхопився за ніж, готовий до бою.
Мессуа засміялася і поставила перед ним вечерю. У неї були тільки тверді коржі, спечені на димному вогнищі, рис і квашені тамарини. Цього було досить, щоб погамувати голод. А ввечері він щось вполює.
Запах росяних боліт пробуджував у нього голод і тривогу. Його вже гнала далі й далі якась нетерплячка, але ж дитина не злазила йому з рук, а Мессуа неодмінно хотіла розчесати його довге чорне, з сизим полиском волосся. Вона чесала і співала прості дитячі колисанки, називаючи Мауглі своїм сином, просячи його передати малому хоча б дещицю своєї влади над Джунглями.
Раптом очі Мессуа наповнилися жахом — попід дверима просунулася лапа, і знадвору почулося жалібне скімлення.
— Зачекай там, Сірий Брате! Ви не хотіли йти, коли я вас кликав,— сказав Мауглі мовою Джунглів, не повертаючи голови. І велика сіра лапа зникла.