Тоді половина Зграї завила:
— Нащо нам Людина? Нехай іде до своїх!
— І підніме проти нас усіх людей по селах? — гукнув Шер-Хан.— Е ні, віддайте його мені!
Акела знову підвів голову.
— Він їв, спав разом із нами. Він заганяв для нас дичину. Він жодного разу не порушив Закону.
— Мало того: коли його прийняли в Зграю, я віддала за нього буйвола. Буйвол, може, мало чого вартий, але честь Багіри варта того, щоб за неї битися,— промуркотіла Багіра м'яко.
— Буйвол! Та це було десять літ тому! — огризнулася Зграя.— Яке нам діло до зотлілих кісток?
— Або до того, щоб тримати своє слово? — вищирила білі зуби Багіра.— Адже недаремно вас називають Вільним Народом!
— Він нам брат по життю,— вів далі Акела.— А ви хочете убити його тут! Воістину, я зажився на світі! Дехто з вас нападає на домашню худобу, а інші, навчені Шер-Ханом, як я чув, никають ночами по селах і крадуть дітей із хатин. Ви — боягузи, і до боягузів я звертаюся! Я скоро помру, і життя моє нічого не варте, інакше я віддав би його за цього хлопця. Але заради честі Зграї (про яку ви забули без ватажка!) обіцяю вам, що помру без опору і цим урятую принаймні три життя для Зграї.
— Він Людина, Лю-у-у-дина! — завила Зграя.
І більшість перебігла до Шер-Хана, який переможно постукував хвостом.
— Аж тепер — битися до останку,— прошепотіла Багіра до Мауглі.
Мауглі випростався на повен зріст.
— Слухайте, ви! — гукнув він.— Ви стільки разів говорили мені, що я Людина, отож я і справді відчув себе Людиною. А ви не брати, а собаки. І щоб вам краще було видно, я приніс сюди Червону Квітку!
Він гнівно жбурнув на землю горщик, сухий мох спалахнув яскравим полум'ям. Усе збіговисько відскочило назад. Мауглі встромив у вогонь дрючок, і полум'я порснуло навсібіч іскрами. Він почав вимахувати над головою тим дрючком, розганяючи злякану зграю.
— Ти повелитель,— шепнула Багіра.— Порятуй Акелу від смерті. Він завжди був тобі другом.
Акела, похмурий старий вовк, що ніколи в житті не просив ласки, тепер жалібно зиркнув на Мауглі, а той стояв у світлі полум'я, із чорним волоссям до пліч, і тіні металися і стрибали довкола нього.
— Так,— Мауглі спокійно озирнувся довкруж.— Бачу, що Джунглі тепер закриті для мене назавжди, я повинен забути вашу любов і вашу дружбу, але я буду милосерднішим од вас. Обіцяю, що коли я стану своїм серед людей, то не зраджу вас, як ви зрадили мене. Між нами, вовками однієї Зграї, не буде війни. Але за мною — іще борг.
Мауглі підійшов до Шер-Хана і ухопив його за шию. Багіра на всяк випадок теж підвелася.
— Устань, злодюго, коли з тобою говорить Людина!
Шер-Хан притис вуха до голови — гарячий дрюк був уже зовсім близько.
— Цей скотовбивця нахвалявся вбити мене... Так на ж тобі, на! Отак ми б'ємо вас, коли стаємо людьми!
Він бив Шер-Хана по голові дрючком, і тигр стогнав у смертельному страхові.
— Тьху! Тепер іди геть, обсмалена кішко! Та пам'ятай: коли я наступного разу прийду на Скелю Ради, на моїх плечах буде твоя шкура. І ще одне. Ви не вб'єте Акелу — я цього не дозволю. Ну, чого сидите, дурні пси? Геть, геть звідси!
Мауглі сипав удари направо й наліво, вовки розбігалися із виттям, шерсть на них димілася.
Нарешті на скелі лишилося з десяток вовків, та ще Акела з Багірою. І тут щось нестерпно запекло Мауглі в грудях, він вибухнув риданням.
— Що це? Що зі мною? Я вмираю, Багіро?
— Ні, Маленький Брате, це лише сльози, так буває із людьми. Ти вже не дитина, Мауглі. Віднині Джунглі закриті для тебе назавжди, нехай течуть сльози.
І Мауглі сидів і плакав уперше в житті, а серце його ладне було розірватися від болю.
— Тепер,— сказав він,— я піду до людей. Та перше я повинен попрощатися зі своєю матір'ю.
І він пішов до печери, де жила Мати Вовчиця з Батьком Вовком, і плакав, уткнувшись у її бік, а четверо молодих вовків жалібно скиглили.
— Ви не забудете мене? — спитав Мауглі.
— Ніколи! — сказали ті.— Приходь до пагорба, коли станеш Людиною, і ми будемо гратися з тобою вночі.
— Приходь швидше, мудре Жабеня, бо ми з твоєю матір'ю уже старі.
— Приходь, мій голенький синку,— сказала Мати Вовчиця,— і знай, дитино, що я люблю тебе більше, аніж власних вовченят.
— Неодмінно прийду,— відповів Мауглі.— Передовсім для того, щоб покласти шкуру Шер-Хана на Скелю Ради. Не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях, щоб не забували мене!
Уже світало, коли Мауглі спустився в долину назустріч невідомому життю.