— Ми великий народ. Ми вільний народ! На нас усі дивляться й дивуються. Ми, безперечно, найповажніший народ у Джунглях! Так думаємо всі ми, отже, так і є насправді, — кричали мавпи. — Якщо ти щойно дізнався правду про нас, то можеш повідомити її всім мешканцям Джунглів, щоб вони нарешті зрозуміли, хто ми такі. А тепер ми розповімо тобі все найдивовижніше про нас.
Мауглі не заперечував, і мавпи, скупчившись сотнями на терасі, слухали промови своїх ораторів, які оспівували Бандар-Ліг. Якщо якийсь промовець замовкав, щоб перепочити, то вся тисячна юрба кричала:
— Це все правда! Ми всі так думаємо!
Мауглі, нудьгуючи, погоджувався. Він заплющував очі та говорив:
— Так, так, — особливо коли вони чіплялися до нього із запитаннями, тим паче, що в нього голова йшла обертом від цього безладу. «Чи не Табакі перекусав їх, — думав він, — і вони всі збожеволіли? Схоже, мавпи сказилися. Хіба вони ніколи не сплять? Ось скоро хмарка закриє місяць. Якщо темрява триватиме досить довго, то я спробую вислизнути від них. Шкода, що я так втомився».
Саме цієї хмарки чекали й наші двоє друзів, які залягли в ямі неподалік від стіни. Багіра й Каа добре знали, яка небезпечна зустріч з численною зграєю мавп, і тому не хотіли ризикувати й нападати на них. Бандар-Ліг розпочинають бій лише тоді, коли їх сотня на одного, і в Джунглях знайдеться небагато мисливців, які б наважилися битися за таких умов.
— Я піду до західної стіни, — прошипів Каа, — і швидко спущуся звідти просто до них. Вони не наважаться кинутися мені на спину, навіть якби їх була сила-силенна, але про всяк випадок…
— Чудово, — перервала його Багіра. — Якби ж тут був Балу! Але так чи інак ми повинні діяти. Тільки-но ця хмара закриє місяць, я стрибну на терасу. Вони, здається, влаштували там навколо Мауглі якусь нараду.
— Щасливого полювання, — сказав Каа і поліз до західної стіни.
Вона була зруйнована менше за інші, тому пітон згаяв деякий час на те, щоб відшукати собі між камінням достатньо широкий отвір. Хмара закрила місяць, і коли Мауглі чекав наступної більшої хмари, щоб спробувати втекти, він почув на терасі знайомі легкі кроки Багіри. Чорна пантера вбігла на терасу майже без шуму й почала завдавати ударів лапами на всі боки, вкладаючи мавп, що оточили хлопчика щільними рядами. Все зникло у витті страху й люті, а Багіра звивалася, стрибала, качалася серед мавп, збиваючи їх із ніг. Раптом якась із них закричала: «Вона одна! Вона одна! Вбити її, вбити!» І звірі щільно обліпили Багіру, кусаючись і дряпаючись. Тим часом п’ять чи шість мавп, підхопивши Мауглі, потягли його вгору, на дах літнього палацу й пхнули там в отвір зруйнованої бані. Звичайна людина, падаючи з такої височини, мабуть, розбилася б, адже до камінної підлоги було футів з п’ятнадцять, але хлопчик пройшов у Балу хорошу школу і знав, як потрібно падати, тому неушкоджений став на ноги.
— Ну, залишайся тут, — крикнули йому згори мавпи, — поки ми не розправимось із твоїми друзями, а потім продовжимо гратися, якщо Отруйне Плем’я залишить тебе в живих.
— Ви і я однієї крові, — поквапився Мауглі прошипіти по-зміїному, щойно торкнувся ногами підлоги. В Індії будь-які руїни раніше чи пізніше стають притулком для змій, і літній палац кишів кобрами. Навколо хлопчика плазували змії, він чув їхній шерех і шипіння. Для певності він ще раз повторив свій заклик до Зміїного Племені.
— Чудово, чудово! Заспокойтеся всі й опустіть свої каптури! — пролунали в темряві голоси. — Намагайся стояти рівно, Маленький Брате, бо можеш придавити нас.
Мауглі стояв спокійно, дивлячись крізь діряву стіну й прислухаючись до звуків бою, що кипів навколо чорної пантери: вищання, крики, лайка, хрипле, важке дихання Багіри та глухі удари й борсання, коли хмари мавп обліплювали її. Вперше пантера билася, захищаючи своє життя.
«Балу має бути десь тут. Багіра не могла прийти одна», — думав хлопчик. Він закричав щосили: