— Він чимось набитий, але від цього мені не краще. А може, Багіро, дощі зовсім забули про нас і не повернуться ніколи?
— Не бійся! Ми ще побачимо, як квітуватиме махуа, як маленькі козенята погладшають. Ходімо до Скелі Миру — послухаємо, що там говорять, дізнаємося новини. Сідай на мою спину, Маленький Брате.
— Ні, зараз не час для цього. Я ще можу сам стояти на ногах, хоча, правду кажучи, ми обидва зовсім не схожі на вгодованих буйволів.
Багіра кинула погляд на свої висохлі ребра, облізлі боки й тихо пробурмотіла:
— Минулої ночі я вбила вола під ярмом. Я дійшла до такого приниження, що й не наважилася б, думаю, кинутися на того вола, якби він був без ярма. Ох, важко!
Мауглі у відповідь розсміявся.
— Так, можна сказати, що ми стали чудовими мисливцями! Ось і я також хоробрий мисливець! Полюю, вгадай на кого?.. На хробаків!..
І обидва рушили крізь зарості сухих чагарників до води по численних обмілинах, що траплялися по всьому річищу.
— Вода недовго триматиметься, — сказав, підходячи до них, Балу. — Погляньте на той берег. Цілі дороги протоптані до води, зовсім як людські дороги.
Протилежний низький берег річки був вкритий високою травою, яка, всохнувши біля кореня, так і залишилася стояти. Широкі стежки, протоптані оленями й дикими свинями, які рухалися до води, розкреслили вицвілу низину берега темними запилюженими смугами. Було рано, і по кожному такому коридору, прокладеному у високій траві, один за одним рухалися звірі, які поспішали до води. З-за хмар пилу, що здіймався під їхніми ногами, долинав шум — то штовхалися й сварилися дитинчата.
Вище за течією, де річка повертала біля Скелі Миру — вартового Водного Перемир’я, — стояв слон Гаті зі своїми трьома синами. У місячному сяйві він здавався зовсім худим і сірим. Слон розхитувався з боку в бік. Трохи нижче були зграйки оленів. За ними — дикі свині та буйволи. На скелястому березі, де високі дерева спускалися аж до води, зібралися хижаки: тигри, вовки, пантери, ведмеді та інші.
— Над всіма нами владарює один Закон. Це так! — сказала Багіра, стоячи у воді й озираючи ряди рогів і великих витріщених очей, що дивилися з протилежного берега, де юрмилися й сновигали олені та свині.
— Щасливого полювання всім, хто однієї крові зі мною, — як звичайно, привіталася чорна пантера, випростовуючись на всю довжину на обмілині, а тоді тихіше, крізь зуби додала:
— Якби не було цього Закону, яким би чудовим могло тут бути полювання!
Чутливі, нашорошені вуха оленів вловили її бурмотіння, й одразу стривожений шепіт полинув по рядах:
— Перемир’я! Не забувай! Перемир’я!
— Заспокойтеся, заспокойтеся, тихше! — прогримів слон Гаті. — Багіро, дотримуйся Перемир’я! Тепер не час говорити про полювання.
— Я знаю це краще за інших, — відповіла Багіра, спрямовуючи погляд у бік Гаті. — Я харчуюся черепахами, ловлю жаб. Фу! Було б краще, якби я могла жувати гілки дерев.
— Це було б краще і для нас, — промекало з протилежного берега маленьке оленятко, яке з’явилося на світ лише цього року й ще не встигло поласувати гілками. Хоча Народ Джунглів був пригнічений нещастям, але, почувши заяву дитинчати, усі посміхнулися. А Мауглі, що лежав у теплій воді й спирався на лікті, сміявся до сліз і бив по воді ногами.
— Чудово сказано, безрогий малюче, — промовила Багіра. — Коли закінчиться Перемир’я, я нагадаю тобі ці слова, якщо ти потрапиш до моїх лап, — і вона уважно поглянула в темряву, щоб краще запам’ятати прикмети дитинчати.
ІІІ
Уздовж усього берега вгорі й унизу чувся гомін голосів. Можна було розібрати серед шуму рохкання й вищання свиней, які вимагали, щоб на них не тиснули; рев буйволів, що блукали по обмілинах; жалісливу розповідь лані про те, як вона марно шукала їжі. Іноді якийсь олень звертався з питанням до когось із хижаків, які були на протилежному березі. Але звідусіль приходили нерадісні звістки. А тим часом палючий вітер Джунглів мчав і свистів між скелями, тріщав засохлими стеблами, ламав сухі гілки й кидав їх у річку.
— Люди також бідують, вони вмирають біля своїх плугів, — сказав молодий олень. — Лише протягом учорашнього дня я знайшов трьох. Вони лежали непорушно, а поряд з ними й воли. Скоро і до нас прийде такий спокій.
— А вода в річці вчора ще впала, — сказав Балу. — О Гаті, чи доводилося тобі у своєму житті бачити таку посуху?
— Все минає, все минає, — задумливо промовив слон, пускаючи хоботом струмінь води собі на спину.