— Є серед нас один, який довго не витримає цього лиха, — сказав Балу, ніжно дивлячись на Мауглі.
— Це ти про мене? — невдоволено запитав хлопчик, сидячи у воді. — Справді, я не маю такої пишної шуби, як ти, щоб сховати ребра, які стирчать. Але якби з тебе зняти цю шубу, Балу…
Гаті аж здригнувся, коли до нього долинули останні слова Мауглі, а ведмідь суворо сказав:
— Людське дитинча! Ти маєш більш шанобливо говорити про того, хто навчає тебе Закону. Мене ніхто не бачив без моєї шкури.
— Ні, Балу, я не хотів образити тебе. Я лише кажу, що ти схожий на кокосовий горіх у шкірці, а я — на кокосовий горіх без шкірки. От, якби з тебе зняти твою буру шкірку… — але Мауглі не закінчив фразу, яку виголошував, схрестивши ноги й супроводжуючи слова бурхливими жестами, як це робив завжди. Багіра простягла свою пухнасту лапу і штовхнула його у воду.
— Що далі, то гірше, — сказала чорна пантера, коли хлопчик показався з води. — Спочатку Балу був без шкури, а тепер Балу став кокосовим горіхом. Бережися, щоб з тобою хтось не зробив того, що часто роблять достиглі кокосові горіхи.
— А що ж вони роблять? — запитав Мауглі.
— Падають на землю й ламають твою голову, — спокійно відповіла Багіра, штовхаючи його у воду ще раз.
— Недобре глузувати зі свого вчителя, — сказав Балу, коли Мауглі скупався утретє.
— Сором! Ось до чого ми дожилися! Хтось без шерсті тиняється скрізь, сновигає між нами й дозволяє собі по-мавпячому знущатися з тих, кого всі вважають найповажнішими мисливцями, а інколи ще й тягає за вуса найкращих із них!
Неважко здогадатися, що це сказав Шер-Хан, кульгавий тигр, який теж пришкандибав до води. Він зупинився на хвилинку, щоб отримати насолоду від того сум’яття, яке викликала його несподівана поява на протилежному березі серед оленів. Потім він опустив у воду свою квадратну кудлату голову й почав хлебтати воду й бурмотіти собі під ніс:
— Джунглі перетворюються на місце для ігор якогось дитинчати без шерсті. Ану, поглянь на мене, ти, людський виродку!
Мауглі озирнувся й подивився просто в очі тигра — не минуло і хвилини, як Шер-Хан невдоволено відвернувся вбік.
— Людське дитинча, людське дитинча! Тільки й чуєш, що про це людське дитинча! — продовжував бурчати тигр і знову нахилився до води. — Та він і не дитинча зовсім, до того ж і не людина, інакше він, мабуть, боявся б мене. Якщо так триватиме й надалі, то наступного року, здається, мені доведеться просити в нього дозволу, щоб попити води!
— А що ж, може, й доведеться, — сказала Багіра, насмішкувато дивлячись йому просто в очі, — може, й доведеться… Фу, Шер-Хан, що це за гидоту ти притягнув сюди?
— Це людятина! — зневажливо сказав Шер-Хан. — Я убив його годину тому.
І він відійшов убік, продовжуючи щось бурмотіти про себе.
Весь натовп звірів, які чули останні слова тигра, розхвилювався і стривожено зашепотів. Цей шепіт дедалі гучнішав і скоро перетворився на крик:
— Людину! Чуєте: він говорить — людину! Він убив людину! — І всі подивилися на Гаті, дикого слона, який продовжував стояти, наче не помічаючи, що відбувалося навколо. Гаті робить усе в свій час, і в цьому полягає одна з причин його довгого життя.
— У такий час, як зараз, убити людину! Хіба для нього не вистачило іншої дичини? — гнівно сказала Багіра, виходячи із брудної води й обтрушуючи лапи.
— Я убив його не заради їжі, а просто так! — голосно сказав тигр. І знову звірі зашепотіли ще голосніше від жаху, а зіркі маленькі очі Гаті блиснули в бік Шер-Хана.
— Так, заради сміху! — ревів Шер-Хан. — А тепер я прийшов сюди, щоб напитися й помитися! Чи не думаєте ви заборонити мені зробити це?
Спина Багіри почала вже вигинатися, наче бамбукове стебло під час сильного вітру. Це означало, що вона дійшла до останньої межі роздратування. Але раптом Гаті рішуче підняв угору хобот і спокійно промовив:
— То ти убив заради сміху? А коли Гаті ставить запитання, то не варто мовчати й краще відповідати одразу.
— Так, заради сміху. Це була моя дичина й моє право. Ти повинен це добре знати, Гаті. — Шер-Хан намагався говорити шанобливим тоном.
— Так, я це знаю, — відповів Гаті й, трохи помовчавши, запитав тигра:
— Ти вже напився?
— На ніч вистачить.
— Тоді йди. Річка для того, щоб пити, а не для того, щоб пустувати. Тільки кульгавому тигру може спасти на думку вихвалятися своїм «правом» у такий важкий час, коли ми страждаємо всі разом, і люди не менше за нас, Народу Джунглів! Вимився ти чи ні — однаково. Йди до свого лігва, Шер-Хане!
Останні слова Гаті прогриміли, як труба, а три його сини вже зробили крок у напрямку до тигра, та погроза виявилася марною. Шер-Хан швидко майнув убік, але цього разу навіть без бурчання. Він знав, як це відомо будь-кому в Джунглях, що врешті-решт Гаті тут володар.