— Ви знаєте закон, Вовки! Ви знаєте закон! Розглядайте добре, Вовки!
А матері, стурбовані долею своїх дітей, лише бурмотіли:
— Розглядайте добре, Вовки, дивіться уважніше!
От настала й черга Мауглі. Спина Матері вся напружилася, коли Батько Вовк виштовхнув хлопчика на місячне сяйво. Дитина всілася й почала безтурботно гратися камінчиками, що сяяли у місячному світлі.
Акела, як і раніше, лежав на своїй скелі, поклавши морду між лапами, не дивлячись ні на кого, і лише протяжливо виводив:
— Ви знаєте закон! Дивіться добре!
Раптом із-за каміння, що слугувало огорожею місця Ради, почувся приглушений рев — і всі впізнали голос Шер-Хана:
— Це людське дитинча належить мені! Яке діло Вільному Племені Вовків до людського роду?
Акела ледь повів вухами, почувши голос Шер-Хана; він, як і раніше, виводив своє протяжне:
— Дивіться добре, Вовки! Ви знаєте закон! Вільному Племені нема чого слухати наказів тих, хто не належить до племені! Розглядайте добре, Вовки!
Тоді із задніх рядів почулося гарчання багатьох голосів, і один з молодих вовків, якому йшов четвертий рік, вистрибнув з-за спини Шер-Хана на середину й зупинився навпроти Акели:
— Але яке діло Вільному Племені до людського дитинчати? Закон Джунглів чітко говорить: якщо почнеться суперечка відносно того, прийняти чи не прийняти малюка до Зграї, то за нього повинні виступити хоча б двоє присутніх, крім батька й матері.
Раптом серед тиші пролунав голос, чужий для Зграї, голос, що належав єдиному мешканцю Джунглів, якому дозволялося говорити на Раді. Це був Балу, неповороткий бурий ведмідь, який навчав молодих вовченят Закону Джунглів. Добродушному Балу дозволялося ходити скрізь, де той хоче, бо він харчується лише горіхами, корінням і медом диких бджіл. Голос цього ведмедя і пролунав на захист хлопчика.
— Чую одне й теж: людське дитинча, людське дитинча! Яка шкода нам від нього? Я не майстер говорити, але я кажу правду. Хай він буде у Зграї разом з іншими. Я сам учитиму його.
— Потрібен ще другий голос за людське дитинча, — сказав тоді Акела. — Бачу, вчитель наших дітей виступив на його захист. Хто ще, крім Балу, скаже слово за нього?
Тоді в середину кола, утвореного вовчими фігурами, безшумно прослизнула довга чорна тінь. Це була пантера Багіра — чорна, як вугілля, але з помітним плямистим вилиском, характерним для всього її роду. Кожен мешканець Джунглів знав Багіру, але ніхто не мав бажання зустрічатися з нею на шляху. Багіра була такою ж хитрою, як Табакі, сильною, як буйвіл, і безстрашною, як поранений слон. Однак голос її був солодший за мед диких бджіл, а шерсть — м’яка, наче ніжний пух.
— О Акело, і ви, Вільні Вовки, — м’яко замуркотіла Багіра, — я знаю, що не маю ніякого права говорити на вашій Раді; але я знаю також, що є Закон: коли виникає суперечка відносно прийняття нового дитинчати, то дозволяється викупити його життя. Так говорить Закон, але в ньому не йдеться про те, хто може і хто не може внести цей викуп. Адже я правильно тлумачу Закон, Вільні Вовки?
— Правильно, правильно! — почулися численні голоси молодих, завжди голодних вовків, які зовсім розтанули, почувши слово «викуп».
— Слухайте, слухайте Багіру! Малюка можна прийняти за викуп! Закон щодо цього говорить абсолютно чітко!
— Знаючи, що я не маю права гаяти ваш час, Вільні Вовки, я не буду більше говорити.
— Говори, Багіро, продовжуй, — закричали зо два десятки голосів.
— У такому разі я скажу, — почала знову чорна пантера. — Погодьтеся, вбити голе беззахисне дитинча — нікому не до честі. Також не забудьте, що коли він підросте, то може стати дуже корисним для вас. Балу сказав за нього своє слово. А тепер я хочу запропонувати за нього дещо, варте слова, — цілого буйвола, і до того ж дуже жирного. Ви знайдете його зовсім поряд; я віддам його, якщо ви готові, згідно із Законом Джунглів, прийняти людського малюка до своєї Зграї. Ну що? Може, є ще якісь перешкоди?