— Чи він чарівник, чи наш син — однаково, нас скоро вб’ють.
— Ось там дорога через Джунглі, — сказав Мауглі, показуючи у вікно. — Руки й ноги у вас вільні, й ви можете іти. Швидше ж рушайте!
— Але ми не знаємо Джунглі, як ти, мій сину, — почала Мессуа. — До того ж я думаю, що далеко не зможу йти.
— Адже вони відразу кинуться наздоганяти нас, схоплять і приведуть назад, — додав чоловік.
— Однак, — замислено бурмотів Мауглі, пробуючи пальцем лезо свого ножа, — я б не хотів битися з жодним із них. Думаю, що вони недовго залишаться біля цих дверей і недовго заважатимуть тобі. Пройде ще кілька хвилин, і вони матимуть заняття цікавіше, ніж стирчати тут. А, нарешті! — голосно сказав Мауглі, піднімаючи голову і прислухаючись до легкого шуму, який почувся з-за вікон. — Отже, вони відпустили Бульдео на всі чотири боки, і він скоро повернеться.
— Сьогодні вранці його послали в Джунглі, щоб убити тебе, — прошепотіла Мессуа, — ти зустрів його?
— Так, ми… я його зустрів. Він матиме, що розповісти. А поки він буде теревенити, часу вистачить на що завгодно. Проте спочатку треба дізнатися, що вони планують робити. Ви поки обміркуйте, як і куди хочете йти, і скажете мені, коли я повернуся.
Він вистрибнув у вікно й побіг уздовж тину, що оточував село. Хлопчик чув голоси натовпу, що зібрався під деревом. На землі, оточений людьми, лежав Бульдео. Він важко дихав і стогнав, а всі запитували, що сталося. Волосся його розкуйовдилося, руки й ноги були вкриті шрамами, мабуть, від колючок чагарника. Старий без упину бурмотів якісь незрозумілі слова, але було видно, що, незважаючи на все, йому приємно відчувати себе у центрі загальної уваги. Час від часу з його вуст виривалися окремі слова про чортів, про співаючих дияволів, про чари, які ще сильніше пробуджували цікавість оточуючих, хоча й не пояснювали нічого. Нарешті мисливець наказав, щоб йому принесли пити.
— Чудово! — сказав Мауглі. — Тепер розведуть теревені! Як люди схожі на плем’я Бандар-Ліг! Зараз він почне споліскувати водою рот, а потім пускатиме з нього дим. І лише після цього розповідатиме свої історії. Премудрий народ ці люди! Біля Мессуа не залишилося жодного сторожа; всі вони тепер сидітимуть тут, доки не наповнять свої вуха базіканням Бульдео. Але що це? Невже я перетворююся на такого ж неробу, як і вони?
Мауглі швиденько підскочив і побіг назад до хатини. Коли він зупинився біля вікна, то відчув легенький дотик до ноги.
— Мамо, це ти? Навіщо ти прийшла сюди? — запитав Мауглі, одразу зрозумівши німу мову Матері Вовчиці.
— Я почула в лісі спів моїх дітей і пішла за тим з них, кого люблю найбільше. Дороге моє Жабеня! Мені дуже хотілося подивитися на ту жінку, яка давала тобі молоко, — говорила Вовчиця, уся мокра від роси.
— Вони зв’язали її і вже хотіли вбити, але я розрізав мотузки, і тепер вона зі своїм чоловіком піде із села через Джунглі.
— І я піду назирці. Хоч я і стара, але зуби в мене ще є. — Вовчиця Мати трохи піднялася на задніх лапах і крадькома зазирнула через вікно в темряву хатини. Через хвилину вона безшумно спустилася на землю. — Я теж давала тобі перше молоко. Але Багіра говорила правду: «Людина врешті-решт завжди приходить до людини».
— Можливо, це так, — сказав Мауглі неприязно. — Але принаймні зараз я зовсім не думаю йти до них. Зачекай тут, доки я не повернуся, але не з’являйся їй на очі.
— Ти ніколи не боявся мене, моє Маленьке Жабеня, — сказала Мати Вовчиця, ховаючись у високій траві так спритно, як це вміють робити лише вовки.
— Зараз усі люди сидять навколо Бульдео, — прошепотів Мауглі, встрибуючи в хатину. — Він розповідає їм те, чого ніколи не було. Коли старий закінчить свої вигадки, всі прийдуть сюди, так вони кажуть, і принесуть Червону… вогонь, щоб спалити вас обох. Ну, що ви вирішили? Треба негайно йти звідси.
— Я говорила з чоловіком, — відповіла Мессуа. — До Ханівари звідси близько п’ятдесяти миль, там є англійці…
— А вони з якої зграї?
— Я не знаю. Це білі люди. Говорять, що вони керують всією країною і не дозволяють ні спалювати інших людей, ні битися без свідків. Якщо ми встигнемо сьогодні вночі прийти туди, тоді ми врятовані, а якщо не встигнемо — нам кінець.
— Вас не уб’ють. Жодна людина не вийде сьогодні вночі за ворота села. Що це він робить? — запитав Мауглі, поглянувши на чоловіка Мессуа, який, сидячи навколішках, рився в землі в одному з кутів хатини.
— Там у нього сховано трохи грошей, — відповідала Мессуа. — Ми не можемо взяти з собою нічого, крім грошей.
— А, це ті дрібні цяцьки, які передають із рук в руки, а вони залишаються такими ж? Хіба і там вони теж знадобляться? — запитав Мауглі.