Олені першими підійшли впритул до цих полів: далі йти вони не наважувалися. А ззаду сунули хижаки і дедалі більше тіснили їх.
Темної ночі Гаті та його три сини раптом вийшли з Джунглів і перекинули кілки, на яких трималися мачани зі сторожею хлібних нив. Люди, попадавши на землю, чули низький рев слонів, що лунав просто над їхніми вухами.
У той же час передні ряди оленів, на яких тиснули задні ряди, помчали вперед і розсипалися по луках і полях села. За ними йшли, риючи землю, дикі свині й почали доїдати те, що залишилося після оленів. Інколи то з одного, то з іншого боку чулося вовче виття, здіймалася тривога, яка закінчувалася страшним сум’яттям: розгублені тварини кидалися вперед-назад, витоптуючи молоді посіви, засипаючи землею зрошувальні канали.
Коли розвиднілося, з одного боку кільця, в якому юрмилися тварини, утворився прохід: хижаки, що блукали навколо, відійшли тут вбік і залишили вільну стежку в напрямку на південь. Велика частина травоїдних пішла в цьому напрямку; залишилося небагато сміливців, які вирішили на день заховатися в гущавині лісу, сподіваючись продовжити своє частування наступної ночі.
Але справу вже було зроблено. Коли зранку мешканці вийшли на свої поля, то побачили, що весь їхній урожай загинув. Це означало, що людям загрожує голодна смерть, якщо вони залишаться тут. Ці бідняки з року в рік жили під постійною загрозою голоду, який досить часто навідувався до них.
Коли вранці вигнали буйволів, то виявилося, що за ніч геть усю траву з’їли дикі тварини. Голодна худоба, змушена шукати їжу в лісі, розбрелася по Джунглях та й пропала, приєднавшись до своїх диких родичів. Коли стемніло, мешканці села, на свій жах, знайшли кілька коней мертвими у стійлах. Голови всіх убитих тварин були пробиті чиїмись могутніми іклами, а одного коня навіть витягли з його стійла і кинули на вулиці. Лише Багіра могла завдавати таких ударів; лише вона могла наважитися на таку божевільну зухвалість посеред сільської вулиці.
Перелякані поселенці не наважувалися запалювати вогні тієї ночі. Цим скористався Гаті. Зі своїми трьома синами він пройшовся селом, знищуючи рештки — останні надії людей; а там, де пройде Гаті, вже нічого не залишається.
Люди вже знали, що весь їхній урожай загинув, і вирішили дочекатися в своєму селі нових дощів, коли скрізь почнуться польові роботи. Вони думали якось дожити до дощів на запасах посівного зерна, а потім кинути село й піти шукати роботу. Так селяни сподівалися пережити цей нещасний рік. Хліб зберігся лише у крамаря. Він уже тішився наперед від задоволення, що продасть свій хліб нещасним односельцям за високу ціну. Та сталося інакше. Прийшов Гаті й своїми бивнями зруйнував вночі ті землянки, де зберігався хліб. Великі вербові кошики, обмазані коров’ячим гноєм, у яких зсипали зерно, він розламав і дорогоцінне зерно розсипав по землі.
Коли це сталося, не залишилося інших засобів, як звернутися по допомогу до сільського священика — браміна. Але, незважаючи на тривалі служби і палкі звернення до богів, допомога не прийшла: ніхто не почув молитви поселенців. Брамін сказав нарешті, що, мабуть, мешканці села, не усвідомлюючи самі, якось образили одного з давніх богів Джунглів. Адже більше сумнівів не було: проти них вирушили самі Джунглі. Треба було спробувати звернутися до цих старих богів, яких сучасні люди забули. Тоді поселенці послали за старійшиною одного з роду дикого племені Гондів, який жив неподалік. Мисливське плем’я Гондів, яке блукає серед Джунглів, належить до найдавнішого народу — він жив у Індії споконвіку і був колись єдиним господарем усієї країни. Прийшов Гонд, маленький чоловік з очима, що постійно бігали, зовсім темношкірий. Поселенці пояснили йому, в чому справа. Чоловічок постояв на одній нозі, з луком у руках і з двома чи трьома отруєними стрілами, які увіткнув у своє волосся, зав’язане вузлом на маківці. Гонд стояв і озирався навколо чи то з переляком, чи то з презирством, поглядаючи на стурбовані обличчя поселян, на їхні спустошені ниви. А люди пояснювали: вони хочуть знати, чи не розгнівали вони когось з його богів, давніх богів Індії, які, певно, вирішили помститися їм. Поселенці казали, що не знають, які жертви потрібно принести, щоб повернути милість цих богів.
Гонд не вимовив жодного звуку. Він лише підняв із землі гілки карели, виткої рослини, яка дає гіркі плоди, схожі на гарбуз, і повісив їх упоперек дверей біля порогу сільського храму просто перед виряченими очима індуського ідола. Потім простягнув руку в напрямку дороги на Ханівару і пішов у свої Джунглі, повз звірів, які з цікавістю спостерігали за тим, що відбувалося. Гонд знав: якщо Джунглі почали рухатися, то лише біла людина може зупинити цю навалу.