У цілковитій пітьмі неможливо було побачити всі моменти бою, від якого в повітрі стояв суцільний гамір, виття, вереск, стогін.
Ближче до ночі помітнішим став метушливий рух. Знесилені собаки ухилялися від сутички з великими сильними вовками, але все одно не наважувалися тікати. Та Мауглі бачив, що бій скоро закінчиться, і він вже не завдавав смертельних ударів; однорічні вовки почали нападати сміливіше. Окремі бійці могли перепочити. Ніж Мауглі змушував Червоних Собак тремтіти, і лише його блиску було достатньо, щоб пес кинувся назад.
— М’ясо майже все з’їли, скоро залишаться самі голі кістки, — сказав, важко дихаючи, Сірий Брат. Усі його боки вкривали глибокі рани, з яких текла кров.
— Розгриземо і кістки, — відповів Мауглі. — Ось як ми б’ємося в Джунглях!
Лезо його ножа блиснуло, цього разу над собакою, який повільно плівся під вагою вовка, що навалився на нього ззаду.
— Не чіпай його! Це моя здобич! — хрипів вовк, не розтулюючи щелеп. — Залиш його мені, він мій!
— Хіба твій шлунок ще не повний, Вон-Толла? — запитав хлопець, побачивши, що це саме він. Хоча вовк увесь був у страшних ранах, однак ще міцно тримав зубами свою жертву, не даючи їй можливості викрутитися. — Ого, та під тобою безхвостий! — вигукнув Мауглі, придивляючись до собаки — це дійсно був безхвостий ватажок зграї. — Бачиш, приятелю, як погано вбивати матір і дітей, залишивши батька живим. Здається мені, що цей батько, якого ти залишив, тепер дуже просто поквитається з тобою.
Один собака кинувся на допомогу до свого ватажка, але, перш ніж його щелепи встигли зімкнутися, ніж Мауглі блиснув над ним, а Сірий Брат закінчив справу.
— Ось як ми б’ємося в Джунглях! — повторив хлопець. А Вон-Толла й далі притискав собаку, все глибше вгризаючись у його спину, доки не відчув під зубами кісток хребта. Тоді Вон-Толла зробив останнє зусилля, кістки хруснули, і пес, затремтівши всім тілом, нерухомо простягнувся на землі, а за ним упав і знесилений суперник.
— Досить, Вон-Толла, борг крові сплачено. Вставай і співай свою пісню.
— Йому вже не доведеться більше полювати, — сказав Сірий Брат. — А де ж Акела? Щось давно його не чутно й не видно.
— Вони тікають! — почувся переможний голос Фао. — Агов, мисливці Вільного Племені! Добивайте їх! Вони тікають! Тепер і м’ясо з’їли, і кістки всі розгризли.
— Чекайте! Не дайте їм піти! — раптом пролунав різкий голос Мауглі. — Борг ще не сплачено. Ще залишився борг! Змусьте їх сплатити! Дивіться: вони убили Акелу! Не залишайте живим жодного Червоного Собаки. Смерть усім!
Мауглі з ножем кинувся до річки, щоб перетнути шлях тим собакам, які намагалися врятуватися у воді.
Раптом з-під купи мертвих собак піднялися голова і плечі Акели. Хлопець підбіг і присів на землю поруч зі старим вовком.
— Пам’ятаєш, я казав тобі, що цей бій буде останнім у моєму житті? Так, хороше було полювання. Ну а як ти, Маленький Брате?
— Що про мене говорити! Я цілий, і багато Червоних Собак заплющили назавжди сьогодні очі завдяки мені.
— І я зараз заплющу очі назавжди. Залишися, я хочу померти біля тебе, Маленький Брате!
Мауглі поклав до себе на коліна величезну зранену голову і обійняв роздерту шию Акели.
— Як багато днів пройшло відтоді, коли Шер-Хан гримів серед Джунглів, а маленьке голе людське дитинча качалося в пилюці, — сказав, важко дихаючи, Акела.
— Ні, ні, я не людське дитинча, я вовк. Я однієї крові з вовками Вільного Племені! — кричав Мауглі у відповідь на слова вовка-одинака. — Я не людина і не хочу бути людиною.
— Ні, Маленький Брате, маленьке моє вовченя! Ти не вовк, а людина. Ти весь людина. І якби не ти, Людино, сьогодні Зграя не святкувала б перемоги над Червоними Собаками. Колись я врятував тобі життя; було, що й ти врятував мене, та сьогодні ти врятував життя Зграї. Отже тепер усі борги сплачено, і ти мусиш іти до свого племені. Тож іди до нього, Маленький Брате. Кажу тобі ще раз, око від мого ока. Твоє полювання тут закінчилося. Іди до свого племені.