А вовки тим часом продовжували битися, доки один із них не покинув поле бою і не втік. Мауглі залишився сидіти на зім’ятій та закривавленій траві, зі згаслим поглядом, увесь під владою якогось важкого відчуття самотності, якого досі не знав.
Він рано закінчив полювання цього дня і їв небагато, лише для того, щоб набратися сил для весняної прогулянки, яку планував. Їв хлопець один, бо всі мешканці Джунглів були зайняті своїми весняними піснями й боями. Була розкішна біла ніч Джунглів. Кожна зелена галузка лише за цю ніч піднялася настільки, як в іншу пору року не піднялася б і за місяць. Гілка, яка ще вчора була сухою і мертвою, за одну ніч наповнилася соками. Нога Мауглі поринала в густий і теплий килим із моху. Свіжа трава була зовсім м’яка — її краї ще не встигли стати гострими і жорсткими. Численні голоси Джунглів зливалися в один могутній хор Нових Пісень, який, здавалося, був породжений цим яскравим місячним світлом, що сяяло на ставках, на скелях, пробивалося між стовбурами дерев, між ліанами, вигравало на мільйонах листочків.
Мауглі було дуже важко на душі, але йому одразу полегшало, коли він звівся на ноги. Хлопець навіть голосно заспівав. Він не біг, а швидше летів. Він рухався вздовж схилу гори в напрямку до північних боліт, через саме серце Джунглів. Землю вкривала густа м’яка ковдра, яка робила його кроки нечутними. Звичайній людині було б дуже важко продиратися крізь густі трав’янисті зарості, але Мауглі завдяки шаленій силі своїх м’язів мчав через ці зарості, наче легка пір’їнка. Ні гнилий стовбур, ні камінь, що зривався в нього з-під ноги, ні на мить не затримували його легкого і швидкого бігу. Коли хлопець втомлювався пересуватися на ногах, він видирався на верхівки дерев по якійсь ліані й там продовжував свій шлях по гілках, як мавпа. Потім раптом залишав це повітряне царство і падав з величезної висоти вниз, описавши в повітрі красиву дугу. Інколи траплялися ущелини, від яких ішло тепле сире повітря, наповнене густим ароматом нічних квітів, що повністю вкривали ліани. Повітря було тут таким важким, що Мауглі мало не задихався від цих насичених пахощів. Інколи він біг темними стежками, оголена земля яких була покреслена правильними темними і світлими місячними плямами, що створювало враження візерунчастої мармурової підлоги під склепіннями старовинного храму. Часом хлопцю доводилося іти по високій траві, яка обливала його теплою росою, чи стрибати по верхівках голих бескидів.
В одному місці шлях Мауглі проходив по гребенях скель, і йому доводилося перестрибувати з каменя на камінь над норами маленьких лисиць, які перелякано дивилися на невідому істоту… З чагарника інколи долинав звук, що нагадував шум пилки. Це кабан точив об стовбур дерева ікла. Побачив хлопець і самого звіра, з очима, що сяяли диким вогнем, і мордою, вкритою піною. В одному місці він почув важке сопіння і удар рогів. Повернувши вбік, звідки линули звуки, Мауглі зустрів пару оленів, які тупцювали на місці, зіштовхнувшись рогами.
Ідучи через потоки, він чув рев крокодила Джакали, що здалеку нагадує рев бика. Інколи натрапляв на змій, які звилися між собою і розлючено кидалися на порушника їхнього усамітнення. Але раніше ніж вони встигали завдати удару, Мауглі вже тікав далеко від них. Він мчав далі й далі на північ.