Вовки були збентежені: ніхто не наважувався битися з Акелою на смерть.
Тоді заревів Шер-Хан:
— Нам нема чого зв’язуватися з цим беззубим дурнем! Він все одно приречений. А є тут людське дитинча, яке довгенько муляє нам очі. Вільне Плем’я, ви ж знаєте, що від самого початку він був моєю здобиччю. Тож віддайте його нарешті мені! Набридли вже зухвальства цього людського виродка: цілих десять років він каламутить наші Джунглі. Я вимагаю, щоб його віддали мені, інакше, кажу вам, я почну полювати на вашій землі й не залишу жодної кісточки. Нащо він вам? Він — людина, людське дитинча, і я ненавиджу його всією душею!
Тоді більша частина Зграї заголосила:
— Не місце людині в нашій Зграї! Хай забирається звідси!
Шер-Хан знову заревів:
— Ви хочете, щоб він пішов звідси й повернувся до людей, які живуть у селищах, і підняв би їх проти вас? О ні, не робіть цієї дурниці, Вовки, віддайте його мені. Він людина, і ви всі боїтеся дивитися йому в очі.
Тоді Акела знову підняв голову і промовив:
— Він їв з нами, спав з нами. Він добував для нас здобич. Він жодного разу не порушив Закону Джунглів.
— І мені теж є що сказати, — почала своїм м’яким оксамитовим голосом чорна пантера. — Адже я сплатила вам за нього, за те, що ви прийняли його до Зграї, цілого буйвола. Звичайно, це не така висока ціна, але для Багіри важливий не буйвіл, а вірність слову. Тут образили честь Багіри, і я не відмовлюся від права захищати в бою свою гідність.
— Що це? Вона говорить про буйвола, якого з’їли десять років тому! — забурчали вовки. — Нам байдуже до старих кісток, які згнили!
— І до Закону Джунглів вам теж байдуже? — запитала Багіра, вишкірюючи свої блискучі зуби. — Гарний же вигляд ви маєте, Вільне Плем’я!
— Людському дитинчаті не місце серед Народу Джунглів! — вперто ревів Шер-Хан. — Віддайте його мені!
— Та він брат наш по всьому, крім крові, — знову почав говорити Акела. — І ви хочете вбити його тут. Так, мабуть, я жив занадто довго, якщо дожив до такого часу. Дехто з вас уже годується свійською худобою, а є й такі, я чув, хто, наслідуючи Шер-Хана, ходить вночі до людських поселень, щоб схопити людське дитинча. Якщо це так, то ви втратили сміливість, і тому я говорю з вами, як із ницими боягузами. Якщо вирішено, що я повинен померти, то я ціною свого життя куплю для Мауглі місце у вашій Зграї. Присягаюся честю всієї Зграї — це саме та дрібничка, про яку ви встигли забути, залишившись без ватажка, — я обіцяю, що коли прийде моя остання хвилина, я не оголю й різця проти вас, якщо ви, зі свого боку, пообіцяєте відпустити це людське дитинча. Я готовий померти без бою. А це збереже життя принаймні трьом із вас.
Більше нічого обіцяти я не можу. Якщо ви погодитеся, то уникнете сорому стати вбивцями брата, який ні в чому не винен перед вами, брата, чиє життя було куплене для Зграї згідно із Законом Джунглів.
— Але він людина! Він людина, людина! — вищала Зграя; і велика юрба вовків почала збиратися навколо Шер-Хана, чий хвіст нетерпляче метлявся з боку в бік.
— Тепер все залежить лише від тебе, — прошепотіла Багіра Мауглі. — Ми більше нічого не можемо зробити, лише стати до бою.
Мауглі звівся на ноги й виструнчився на весь свій зріст, тримаючи горщик в руках. Він деякий час мовчав, не в змозі говорити від люті й горя. Він досі не підозрював, як глибоко ненавиділи його вовки, які жодного разу відверто не виказали своїх почуттів. Опанувавши себе, Мауглі почав:
— Тепер слухайте мене! Я звертаюся не до вас, ниці підлабузники. Ви так часто повторювали сьогодні, що я людина, — а я досі думав, що я ваш брат, Вовк, і залишуся ним до смерті, — що я відчув справедливість ваших слів. Тож я більше не називатиму вас моїми братами; ви для мене віднині лише підлі собаки, як називають вас люди. Я знаю, що робитиму. І для того, щоб у вас не лишилося ніяких сумнівів, що я людина, я приніс вам трохи Червоної Квітки, що її ви, підлі собаки, боїтеся.
Після цього Мауглі схопив гілку, яку заздалегідь підготував, устромив її в полум’я і, коли вона розгорілася, потріскуючи й розкидаючи іскри, почав махати нею над головами заціпенілих від жаху вовків.
— Тепер ти можеш робити, що хочеш, — тихо промовила Багіра. — Скористайся цим і врятуй Акелу від смерті. Він завжди був твоїм другом.