І невдовзі Маукі дізнався, що білі люди бувають різні. Того ж дня, коли пішла шхуна, йому наказали купити курку в Самісі — місцевого місіонера-тонганця. Але виявилося, що Самісі поплив через лагуну й збирався повернутися лише через три дні. З цим Маукі і повернувся. Видершись крутими сходами (будинок стояв на палях дванадцять футів заввишки), він увійшов до вітальні, щоб доповісти. Торговець спитав, де курка. Маукі розкрив був рота, щоб розказати, що місіонера немає вдома, але Бунстеру пояснення були не потрібні. І він ударив хлопця кулаком. Удар, що прийшовся Маукі прямо по губах, підняв його в повітря. Пролетівши крізь двері, вузьку веранду і зламавши перила, хлопець гепнувся вниз. Губи його були розбиті і перетворилися на безформну масу, а рот наповнився кров'ю та вибитими зубами.
— Наступного разу знатимеш, як огризатися! — гаркнув почервонілий від люті Бунстер, зазирнувши вниз через зламані перила.
Маукі ще ніколи не доводилося бачити таких білих людей, тому він вирішив ходити тихо і ніколи не суперечити. Він бачив, як побили двох хлопців-човнярів, а одного з них закували в кайдани й залишили без їжі на три дні. І це — за те, що вони поламали кочет, коли гребли веслами. А ще з чуток у селі він дізнався, чому Бунстер узяв собі третю дружину, причому — силою, і про це всі знали. Перша ж та друга його дружини спочили на кладовищі, під шаром білого коралового піску та з брилами коралового каменю над ногами та головою. Казали, що вони померли від побоїв. З третьою дружиною Бунстер теж поводився жорстоко, і Маукі сам це бачив.
Але не образити цього білого чоловіка було неможливо, бо він, здавалося, був ображений на увесь світ. Коли Маукі мовчав, він міг ударити хлопця і обізвати його мовчазним похмурим дикуном. Коли ж він розмовляв, то Бунстер бив його за те, що той начебто огризався. Коли Маукі мав серйозний і заклопотаний вигляд, то схиблений німець звинувачував його в тому, що він замислює щось лихе, і давав йому чортів авансом. А якщо ж Маукі намагався бути веселим і бадьорим, то Бунстеру вздрівалося, що той глузує з нього, і давав йому скуштувати палиці. Бунстер був справжнім дияволом. Селяни вже б розправилися з ним, якби не той урок, який надовго закарбувався в їхній пам'яті. Вони все одно б прикінчили Бунстера, якби на острові були хащі, до яких можна було б утекти. Як не крути, а вбивство білої людини призведе до появи військового корабля, який повбиває усіх винуватих у злочині й познищує дорогоцінні кокосові пальми. Звісно, були ще хлопці-човнярі, які могли втопити деспота, начебто ненавмисне перевернувши катер, але Бунстер завбачливо потурбувався про те, щоб цього не трапилося.
Маукі був іншої породи, і раз втеча була неможливою, то він вирішив прикінчити цього білого. Але біда була в тому, що слушна нагода ніяк не випадала. Бунстер постійно був насторожі. День і ніч револьвери завжди були в нього під рукою. Він нікому не дозволяв проходити позаду нього, про що Маукі дізнався після того, як німець кілька разів побив його за це. Бунстер знав, що цього добродушного і навіть жінкоподібного хлопця з Малаїти йому слід боятися більше, аніж усього населення Лорда Гоува, і це робило його програму знущань та принижень ще більш химерною. А Маукі ходив тихше води нижче трави, покірливо сприймав покарання і ждав свого часу.
Усі білі чоловіки досі поважали його тамбо, але не Бунстер. Тижнева норма тютюну для Маукі становила два бруски. Бунстер давав їх спочатку своїй дружині і наказував Маукі брати бруски у неї. Але це було неможливо, і доводилося Маукі обходитися без тютюну. У такий же спосіб його часто змушували відмовлятися від їжі, й інколи він цілими днями ходив голодний. Його змушували готувати вариво з молюсків, яких було повно в лагуні. Цього він теж не міг робити, бо молюски були тамбо. Шість разів підряд Маукі відмовлявся торкатися молюсків, і шість разів його били до непритомності. Бунстер знав, що хлопець радше помре, аніж порушить тамбо, але називав його відмову бунтом і, мабуть, убив би його, якби був іще хоч хто-небудь, хто зміг би працювати замість нього кухарем.
Однією з улюблених витівок Бунстера було вхопити Маукі за кучеряве пасмо і бити його головою об стіну. А ще він полюбляв застукати хлопця зненацька й загасити сигару об його оголену шкіру. Бунстер називав це вакцинацією, і Маукі зазнавав кількох вакцинацій на тиждень. Одного разу, сказившись від люті, він вирвав ручку чашки з носа Маукі, розірвавши таким чином носовий хрящ.
«Ото пика!» — так прокоментував Бунстер, коли побачив, якої шкоди він завдав.
Шкура акули схожа на наждак, а шкура ската — на терпуг. У Південних морях аборигени використовують її як напилок по дереву для шліфування каное та весел. Бунстер мав спеціальну рукавицю, зроблену зі шкури ската. Уперше він випробував її на Маукі, одним помахом руки здерши шкіру на спині від шиї до пахви. Бунстер прийшов у захват. Потім він дав скуштувати рукавиці своїй дружині і регулярно «гладив» нею хлопців-човнярів. Прем'єр-міністри острова теж приходили на сеанс масажу цією рукавицею і натужно посміхалися, вдаючи, що сприймають це як жарт.