Концентрація російських військ на Гетьманщині, терор проти реальних і потенційних мазепинців, обрання нового гетьмана, врешті, антимазепинська пропаганда й церковна анафема на Мазепу – все це завдало великої шкоди планам Мазепи і шведів. Особливе значення мала, звичайно, позиція українського населення. «Скажу прямо: коли українська нація не підтримає шведського короля, я не бачу для нього жодної можливості закінчити щасливо війну», хоч «населення… до московитів ставиться вороже», – писав уже згаданий нами французький дипломат Безенваль своєму шефові де Торсі в листі від 28 листопада 1708 року.
Українська «козацька нація» не могла підтримати шведського короля вже тому, що була поділена з перших же днів бойових дій на українській території на два протилежних табори. На території, зайнятій шведами, діяв уряд гетьмана Мазепи; на території (значно ширшій), окупованій російськими військами, уряд гетьмана Скоропадського мусив виконувати накази царя та його військового командування і брати активну участь у боротьбі проти шведів, а тим самим і проти гетьмана Мазепи. Обидві сторони намагалися прихилити на свій бік українське населення. Карл XII і Мазепа, з одного боку, Петро І і Скоропадський – з другого, скрізь поширювали свої прокламації, маніфести, універсали, в яких одна сторона обіцяла визволення від московського ярма, а друга твердила, що «никоторый народ под солнцем такими свободами и привилеями, и легкостию похвалиться не может, как по нашей, царскаго величества, милости Малороссийский» (знаменитий маніфест Петра І від 6 листопада 1708 року). До речі, цей маніфест є, без перебільшення, найцікавішим продуктом російських PR-технологій цього періоду. В ньому цар вперто нагромаджує один на один всі жахи, які мають впасти на голови нещасних «малоросів» з вини «треклятого Мазепи», незважаючи на те, що уважний читач одразу ж помітить кричущі суперечності в словах Петра І. Так, Карпу XII приписуються плани відняти у царя Прибалтику (це якраз цілком реально), розорити Малоросію, віддати її полякам, «а изменника Мазепу в Украине
самовластным князем над вами учинить» [курсив мій. – Д. Ж.]. Цар і його політтехнологи навіть не змогли вирішити для себе, що ж сильніше подіє на «малоросів» – плани створення незалежної держави (який жах!) чи казка про прихід поляків, який, вочевидь, мав супроводжуватися тотальним винищенням українців «вогнем і мечем», – і вмістили обидва варіанти. Чим далі, тим цікавіше – ясно, шведи ведуть несправедливу, завойовницьку війну, а він, цар, – справедливу (звісно, створивши Північний союз і розпочавши війну в Прибалтиці виключно з метою самооборони або відвойовуючи напівміфічні «прадідівські володіння»), та ще й жорстоко ставляться до полонених росіян та українців. Зрозуміло, доблесне російське військо нічим подібним себе не заплямувало ні в Прибалтиці, де Шереметев наказував палити оселі місцевого населення, а «их неприятельских людей чухну и латышей рубить и в полон уводить», ні в Польщі в 1707 році, де, за свідченням M. Костомарова (який ніколи не відзначався прихильністю до Мазепи), «россияне варварски уродовали попавшихся в их руки шведов, не щадили ни безоружных женщин, ни стариков, ни даже невинных детей, а тех, которых оставляли в живых, уводили с собой в рабство», ні в Батурина Особливо цар, якого багато хто з росіян потайки вважав єретиком і антихристом, наголошував на планах Мазепи і шведів осквернити геть-усі православні церкви, переробити їх на кірхи (!) і наостанок запровадити в Україні унію (!). Тут залишається хіба що розвести руками. Невже цар справді вважав, що для українців що протестантська кірха, що ідея унії з католиками однаково огидні? Хоча зрештою кружляли ж Росією в 1812 році чутки, що Наполеон таємно прийняв під час свого єгипетського походу іслам і тепер хоче його запровадити в Росії… І чудовий завершальний акорд – той самий, про неймовірні свободи Малоросійського народу під царською владою. «А никаких старых волностей у Малороссии не было, а было лишь иго полское», яке тепер хочуть поновити Мазепа, Карл і Лещинський. Отака скорочена, виправлена і доповнена версія української історії для внутрішнього споживання. А насамкінець – солідні розцінки за зданих росіянам убитих або полонених шведів (про це трохи далі).