Чим же відповідали на. цей і десятки подібних маніфестів гетьман Мазепа і Карл XII? Ясно, їхні можливості були меншими – шведи на той момент не контролювали жодного українського міста, де була б друкарня (Чернігів, Львів, Київ тощо). Але в обозі шведського війська все ж була своя пропагандистська суперзброя – невеликий друкарський верстат з кириличним шрифтом, на якому друкував відозви від імені гетьмана та короля Олаф Хермелін, радник королівської канцелярії, професор Дерптського університету і фахівець у східноєвропейських справах (уважний читач пам'ятає, що ми вже згадували про нього, коли йшла мова про підготовку таємної угоди гетьмана Мазепи зі шведами). «Прелестных писем» (приблизний український переклад цього оригінального російського терміна – «спокусливі листи», від «прелесть» – укр. «спокуса») Мазепи та шведського короля до сьогодні вціліло небагато, хоча їх у значній кількості розповсюджували таємні агенти, замасковані під купців, бродячих музик-кобзарів, жебраків. Справа в тому, що їх у разі вилучення привселюдно спалювали російські урядовці, а зберігати подібну продукцію у себе вдома наважувався не кожен. З тих екземплярів, що ми маємо, ясно, що Іван Степанович намагався пояснити населенню мотиви свого вчинку, наголошуючи на відсутності у нього, старого і хворого, зрештою найбагатшої людини в Україні, особистісних мотивів для переходу на шведський бік. Далі, як правило, йшла мова про плани царя щодо послідовної ліквідації козацьких прав і вольностей, навіть про можливу депортацію українців за Волгу (явне полемічне перебільшення, але провести цікаву паралель з відомою сталінською політикою виселення різних «нелояльних» народів можна) і скасування самої козацької державності – тут гетьманові заперечити важко, адже саме таку політику провадив цар Петро і його наступники (Катерина І, Анна Іоанівна, Катерина II). Мазепа, як і Петро, наголошував, що діє виключно заради інтересів України, яку цар не зміг захистити від ворожого вторгнення (цей важливий момент ми вже розбирали, коли мова йшла про попередні україно-шведські переговори). Єдине, в чому аргуметація гетьмана, в цілому значно більш зважена і послідовна, ніж у царя, програвала в порівнянні, це в релігійному питанні. Мазепі слід було якось відповісти на лавину голослівних і часто безглуздих звинувачень у спробах запровадити унію чи протестантизм в Україні. На жаль, дорадники гетьмана порекомендували йому не найкращий варіант – відповісти подібними ж сумнівними звинуваченнями на адресу свого ворога (що цар веде таємні переговори з Папою Римським і сам хоче запровадити католицтво в Росії та в Україні). Дещо кращим аргументом було те, що, якщо великий Хмельницький звернувся по допомогу до «невірних» турків і татар, аби звільнитися з польського ярма, то чому б не використати допомогу лютеран-шведів, аби звільнити Україну з-під влади «лютого московського дракона»? Але в цілому гетьманові було важко переконати населення у своїй безумовній лояльності щодо православ'я, враховуючи його переговори з католиком Лещинським, лютеранином Карлом та (згодом) мусульманськими Кримом і Туреччиною – середньовічне світосприйняття тогочасних українців, схильних ототожнювати політичні й релігійні аспекти, давалося взнаки, і не на користь справи гетьмана Мазепи.
Карл XII теж видав кілька невеликих маніфестів до українців, в яких йшлося про сумний стан українців під владою Росії. Шведський король обіцяв «із Божою допомогою… захищати і обороняти цю пригноблену націю, доки вона не скине московське ярмо й повернеться до своїх давніх вольностей». Підсумовуючи, скажемо, що ефект як російської, так і українсько-шведської пропаганди був різний на різних територіях і в різний час, але той простий факт, що більша частина Гетьманщини була зайнята російськими військами, пояснює, чому українське населення, дезорієнтоване і розгублене несподіваною зміною курсу свого гетьмана, зрештою зайняло традиційну позицію «моя хата скраю», а певна його частина почала активно виступати на боці росіян проти шведів та Мазепи.
Політичний поділ України між двома гетьманськими урядами був ускладнений новим загостренням внутрішньої соціальної боротьби. Безпорядки, що почалися ще перед виступом Мазепи, тепер, за умов політичного хаосу, набрали розмірів, загрозливих не тільки для державного апарату та взагалі заможної верстви, але й для громадського ладу й порядку в цілому. Очевидець (князь В. Куракін) писав, що на початку листопада 1708 року від Новгорода -Сіверського до Києва «во всех местах малороссийских и селах были бунты и бургомистров и других старшин побивали». Російська військова влада фактично не втручалася в ці події, особливо коли виступи селян і міщан відбувалися в маєтках мазепинців, а уряд гетьмана Скоропадського не мав достатньо сил, щоб придушити ці заворушення.