Питання про точне місце поховання Івана Мазепи цікавило багатьох істориків, як аматорів, так і професіоналів. Так, у 1876 році французький дипломат, знавець слов'янських мов барон Адольф д'Авріль (який цікавився українською історією та літературою і, зокрема, перекладав французькою вірші Шевченка) спробував встановити місце поховання українського гетьмана в Галаці. Він бачив якусь стару плиту із затертим написом, на якій ледь видно було зображення орла (чи то одноголового польського, чи двоголового, візантійського, якого успадкували Австрія та Росія). Місцева традиція пов'язувала цю плиту з ім'ям Мазепи, але барон вирішив не тривожити прах того, хто, можливо, лежав під нею. Схоже, цю ж плиту ще в 1845 році бачив уже згаданий румунський історик Когальнічану. Є дані, що ця плита була неточною пізньою копією, стару ж, з напівзбитим написом і сильно стертим зображенням, було подаровано ченцями монастиря збирачу раритетів, братові молдавського господаря Михайлу Гиці. У 1930 – 1931 роках справою поховання Мазепи зацікавився Український науковий інститут у Варшаві. Він відправив у відрядження до Румунії свого співробітника, доктора Трепке, який провів ґрунтовну роботу в архівах румунських міст і двічі відвідав Галац. Трепке точно встановив, що Мазепа був похований саме тут (а не у Варниці чи Яссах, як нерідко вважали історики XIX століття – Д. Бантиш-Каменський, М. Костомаров), адже всі тогочасні молдавські джерела одноголосно твердили про це. Бачив Трепке і велику мармурову плиту з написом, котрий він не зміг прочитати, і зображенням орла. На думку вченого, десь поруч мало бути і місце останнього спочинку гетьмана Мазепи.
Але могилу українського гетьмана на чужині відвідували не лише грабіжники, мстиві вандали або допитливі науковці. Ще в 1722 році Пилип Орлик, подорожуючи зі Стокгольма до Туреччини, відвідав Галац і, постоявши біля могили Івана Мазепи, прочитав кілька молитв за упокій душі гетьмана (про що свідчить запис в його «Щоденнику»). Ще одним цікавим відвідувачем був офіцер російської армії Олексій Мартос, син скульптора Івана Марто-са (автора пам'ятника Мініну і Пожарському в Москві), полум'яний український патріот – «мазепинець», як він сам себе називав, автор «Історії України і козаків», що не дійшла до наших днів, а також мемуарів, в яких він описав патріотичні почуття, що охопили його під час візиту до Галаца. Навесні 1877 року зовсім випадково на могилі Мазепи побував ще один українець – офіцер царської армії Микола Тобілевич (згодом відомий як великий український актор і драматург Микола Садовський). У своїх спогадах Садовський яскраво змальовує той момент, коли він побачив плиту з чітким написом, який свідчив, що тут похований Іван Мазепа (ця плита вочевидь була виготовлена ченцями між 1845 та 1877 роками, як випливає з усього сказаного вище). Почуття, які охопили Садовсько-го, також були почуттями українського патріота, а не імперського офіцера. «Ти, славний гетьмане, ти, останній нащадку колишньої вільної, багатої, свободолюбної України! Ти, поборнику святий, що не хотів себе лічити рабом серед зграї донощиків, блюдолизів, підніжків, грязі і рабів! Се ти! Так ось де ти знайшов собі місце довічного покою! А нас, дурнів, учать історії грецької, римської, середньовічної і таке інше, а своєї дасть Біг! Через те й не знаємо про твою вічну оселю! Аж вона ось де! І я низько вклонився гробниці того славного патріота, що бажав здобути щастя, і волю, і честь своїй рідній, бездольній країні і, знесилившись у тяжкій боротьбі, поліг в далекій чужині, анафемою затаврований. На тім світі праведний суддя розсудить Петра та Івана. Безталанна ти, моя рідна Вкраїно! Але думи і пісні твої, що зосталися нам на споминки, свідчать про твою славу колишню, моя нене! Вони кажуть нам правду святу, що ми є й були нація! Вони кричать, вони квилять, вони клекочуть клекотом орлиним до щирих синів занедбаної України, що скривдженим синам її пора перестати у наймах жити, а, обнявши найменшого брата, поруч із ним своїй рідній неньці пора вже служити!»
Додамо, що на початку 1990-х років, уже після здобуття Україною незалежності, представниками української громадськості було здійснено символічне поховання землі, взятої з подвір'я церкви Св. Юрія в Галаці, у колишній гетьманській столиці – Батурині. До речі, в Україні дотепер не встановлено жодного пам'ятника Іванові Мазепі (якщо не рахувати меморіальних дошок). Щоправда, в різних містах України та світу на честь гетьмана названо більше 60 вулиць та площ, а близько року тому було ухвалено проект спорудження пам'ятника Іванові Степановичу в Батурині, а також великого меморіалу на честь усіх жертв Батуринської трагедії 1708 року. Такий меморіал міг би гідно вшанувати як гетьмана, так і звичайних батурян…