У 1803 році вийшла друком поема єзуїта з Полоцька Никодима Мусницького (або Мусьницького) «Полтава». Змальовуючи постать та історію Мазепи, поет додає від себе колоритні подробиці події (вимазування смолою і пір'ям), які раніше ніде в друкованих виданнях не фігурували.
Але найбільшою мірою своїм почесним місцем в галереї героїв європейського романтизму український гетьман завдячує славнозвісній поемі Джорджа Гордона Байрона «Мазепа» (1819). Існують здогади, що тема могла бути підказана Байрону польським поетом Антонієм Мальчевським в той час, коли обидва поети одночасно перебували у Венеції. Однак ця гіпотеза не єдина, бо Байрон у вступі до поеми цитує відповідний фрагмент твору Вольтера. Сюжет поеми простий: старий Мазепа розповідає пораненому королю Карлу під час відступу з-під Полтави історію своєї бурхливої молодості, роману з красунею Терезою, дружиною могутнього польського магната, який зрештою покарав молодого пажа, прив'язавши роздягнутим до спини дикого коня, якого відпустили в степ. Більшу частину поеми займає опис карколомного, нестримного бігу коня з прив'язаним Мазепою, які зрештою потраплять у таємничу «країну козаків» – Україну, де майбутнього гетьмана врятують місцеві мешканці. Потім Мазепа, як і личить романтичному героєві, помститься своїм ворогам… Постать Мазепи існує в поемі у двох вимірах: молодий паж, що прагнув справжніх почуттів, кинув виклик умовностям і дорого за це поплатився, і мудрий старий гетьман, який мужньо пережив Полтавську катастрофу та згадує минуле з ледь помітною усмішкою.
Поема мала колосальний успіх у європейського читача. Байрон, майстер романтичних сюжетів, що розвиваються на екзотичному тлі (згадаймо його «Гяура», «Манфреда» тощо), зумів зачепити чутливі струни в душах читачів, і його слава спричинила просто лавинну реакцію, характерною рисою якої було взаємопроникнення натхнення літератури, театру, образотворчого мистецтва та музики. Вже протягом 20-х років XIX століття особою Мазепи зацікавилися видатні представники романтичного напрямку у французькому живописі: Теодор Жеріко, Ежен Делакруа, Орас Верне і Луї Буланже (докладніше – див. розділ про портрети Мазепи). Велика картина останнього, створена в 1827 році, в свою чергу надихнула двох поетів: Віктора Гюго та Жюліуса де Рессегьє. Твори Байрона і Гюго, напевно, спричинили перенесення обговорюваної теми до російської літератури – поява творів Рилєєва та Пушкіна була багато в чому спричинена як внутрішньою логікою розвитку образу Мазепи в російській літературі, так і потужним подразником у вигляді поеми Байрона. Своєрідною дискусією з Байроном (а водночас і з Пасеком – див. розділ 1) є «Мазепа» Юліуша Словацького.
Невелика (у порівнянні з байронівською) поема Віктора Гюго «Мазепа» (1828) є надзвичайно насиченою яскравими, гіперболізованими образами – змучений жахливою карою Мазепа, його могутній кінь, безкраї степові простори, зграї хижих птахів-стерв'ятників, які чекають на здобич тощо. Поема складається з двох частин – у першій (більшій) викладена власне історія Мазепи, а в другій міститься філософське порівняння долі митця, людини творчої, з долею головного героя поеми.
Тема нещасливого великого кохання, що ламає рамки умовностей, не могла не знайти відображення і в музиці доби романтизму. Перелік музичних творів, у котрих використано образ Мазепи (здебільшого в байронівському трактуванні), нараховує двадцять одну позицію. Це твори французьких, німецьких, навіть американських композиторів, що були створені в проміжку між 1837 і 1925 роками. Найвідоміші з них – звісно ж, симфонічна поема № 6 великого угорця Ференца Ліста («Мазепа») та однойменна опера Петра Чайковського.
Синтез літературних, музичних і живописних засобів породив навіть специфічний тип видовища, яке поєднувало елементи мелодрами та цирку з дресированими кіньми. Байронівська історія Мазепи багаторазово пристосовувалась до цієї мети: в Сполучених Штатах (1825), Англії (1823, 1831) та Італії (1838). В афішах вистав і в стилізації героя використовувались художні образи Жеріко і Верне. У другій половині XIX століття значного успіху в цирковій ролі Мазепи здобула американська акторка Ада Менкен. Ці спектаклі започаткували вид іконографічних документів – зображень конкретних акторів у ролі Мазепи. Така роль спіткала навіть… англійського короля Вільгельма IV в сучасній йому англійській карикатурі, де володаря несе кінь з написом «реформа», перескакуючи при цьому струмок з написом «революційний потік».