«Кожному життя миле. То ми маємо ним турбуватися, а він нами ні?» «Добре дядькові, то й про Бога забув.» «Старшина забула про народ.» «Дообід ложка, а по обіді що?..»
«Вони все так. Як потопа, то сокиру давав, а врятуй, то й топорища шкодує.» Мручко скипів. «Ви тільки на язик кріпкі, а розумом кепські. Розходіться, бо вас ще й розуму провчу.»
Надбіг Гордієнко й до своїх запорожців промовив.
Удвійку якось заспокоїли людей. Купками розходилися і гоготіли.
«От тобі, батьку, народ!» - нарікав Гордієнко.
«Десь шведи, як люди, а ми товпа.»
Збоку Горленко зиркав на них.
«Це на його млин вода», - завважив Гордієнко.
«Еге ж! - притакнув Мручко. - Є такі, що раді б, щоб гетьман скорше сконав. Свербить їх до булави долоня. Ех, люди, люди!»
44.
Той, що його Мручко на звіди післав, прибіг. Мов із окропу вискочив, мокрий, задиханий.
«І що?» - спитав Мручко.
«Московський відділ іде.»
«Московський відділ? Тут, на турецькій землі?»
Сто гадок перебігло йому по мозку. Сто перша вбилась, як цвяшок...
Мабуть, по гетьмана. Висока Порта згодилася видати і йдуть, щоб забрати.
«Бережись!» - гукнув на своїх.
«Бережись!» - загуло кругом, і невеличкий, але добрий відділ виріс як з-під землі. Кріси в руках.
Гордієнко до своїх поскочив. За часок січові чуприндарі чвірками наступали.
Земля під ними дудоніла.
Розгукана юрба подалась і принишкла.
Побачила силу. Хоч невелику, але зорганізовану. Це найкращий лік на її хандру...
Сила.
Мручкова сотня і Гордієнкові запорожці відділами гетьманський намет околили.
Надійшов Горленко: «А це що?»
«Нічого, не тривожтеся, будь ласка. Це от так собі...»
«На своїх людей бити хочете?» «Покищо ні. А як треба, то й битимем.» «Не розумію вас.»
«Нема що багато розуміти, - гукнув до нього Гордієнко. - Якийсь московський відділ надтягає.»
«Московський відділ, сюди? А то ж як?» «За вами йде, щоб передати цареві», - кинув йому Мручко. Горленко не допитувався більше. Повернувсь і до своїх почвалав. За хвилину і горленківці невеличким чотирокутником як мур стояли і Герцикові і Орликові козаки також. Табор прочуняв, протер очі - і до оборони зірвався. «По наших трупах візьмуть!» «Хай лиш спробують, дамо їм бобу!» «Коли битися, так явно, а як гинути, то славно.» Хтось затягнув: «Шаблі наші поржавіли.»
Хтось підхопив, від нього сусід переняв. Відділ відділові передав, одна частина другій, аж по цілому майдані, по всіх полях між Бендерами й Варницею понеслася пісня: Шаблі наші поржавіли, Мушкети без курків, Та ще серце козацькеє Не боїться турків. «Ні турків, ні москалів, ні самого чорта. Поборемось!» - доповідали. «Поборемось!» - лунало між Бендерами й Варницею, аж від далеких, лісами й виноградами позеленених горбів відбивалося.
А загадковий відділ усе ближче підсувався.
Москалі, шведи і турецька ескорта.
Як минали козацький табір, москалям очі засвітилися.
«Жалує вовк, що барана не з'їв.»
«Гарні ягоди, так кислі. Що?»
Москалі вдавали , що не чують .
«Позадирали голови, як попова кобила.»
«Почерез гріб плюють.»
«Цареві люди, так і горді, як воша на оксамиті.» «Підняли морди, й кочергою носа не дістанеш.» «Приходіть лиш до нас, побачите, пригнем.»
Старшини насилу вдержали козаків, щоб не робили бешкету, бо москалів турки супроводжали.
Відділ попри козацький табор до шведського пройшов.
Там його з усіх сторін шведські батальйони обступили, не вважаючи на турецьку ескорту. Тут шведська королівська бандера, тут і влада його, на цім позиченім шматку землі.
45.
Москалі і турки осталися під королівською вартою, Маєрфельда і Цедергельма до королівського намету попрохали.
Короля ще не було. Він, почувши, що наближається якийсь відділ, поскакав з кількома трабантами назустріч. Розминувся й або загнався далеко в степ, або по своїй звичці шукає якоїсь пригоди. Важко йому спокійно висидіти на місці. Неможливо.
Маєрфельда й Цедергельма повітав старий Гультман.
«Ох-то ж втішиться їх милість король, як побачить ваших милостей панів моїх і добродіїв.»
«Гадаєте?»
«Не лиш гадаю, але й знаю. Його милість король не раз згадували пана генерала і вас, пана секретарю.»
«Згадували?»
«Згадували і грозили, що якби вам волос з голови злетів, то не дарують цареві. Сердився Carolus Rex, як то цар смів королівського посла задержати в неволі.»
«Цар гадає собі, що йому все вільно, бо він побідник.»
«Не побідник, але негідник», - доповів Гультман і побіг принести щось, щоб погостити таких несподіваних гостей.