Невелика група українців пробула у Швеції від 1715 до 1720р. Політичних наслідків це перебування не мало. Зосередившись на північній Німеччині та інших поблизьких краях, Карл XII не міг не вважати, принаймні поки що, козаків та їхню справу не дуже доречними. Проте честь не дозволяла йому зовсім знехтувати своїми зобов'язаннями перед українцями. Він і далі ставився до Орлика як до справжнього політичного керівника (аби зберегти цей образ, гетьман підтримував, а коли це було неможливим, удавав, що підтримує листування зі "своїм військом", тобто запорожцями). Крім того, на утримання емігрантів виділено 13 тис. талерів річно. Оскільки ця сума була кричуще недостатньою, Орлик увесь час засипав шведський уряд проханнями збільшити допомогу. Справи стали ще гіршими, коли 30 листопада 1718р. під час облоги фортеці Фредерістен у Норвегії випадкова куля увірвала життя "північному левові". Коли їхнього заступника не стало, українці нараз усвідомили, що будь-яка фінансова й політична допомога з боку Швеції незабаром припиниться.
У цей критичний момент проблиск надії з'явився на європейській дипломатичній арені. 5 січня 1719р. укладено так званий Віденський союз між Георгом І як курфюрстом Ганновера, австрійським імператором Карлом VI і, що було для українських емігрантів найважливіше, Августом II як правителем Саксонії, Цілковито змінивши свої дипломатичні прихильності, саксонський володар долучився до союзу, що відкрито ставив собі за мету перешкодити загрозливо агресивним планам Петра I. Орликові та його колегам здавалося, що цей поворот подій напевне дозволить мазепинцям знову відігравати якусь політичну роль.
Протягом перших місяців 1719р. українські емігранти готувалися покинути Швецію й вирушити на схід, де мало відбутися зіткнення між європейськими державами та "московською загрозою". Герцик, Нахимовський і Мирович виїхали з місіями до запорожців і хана Саадет-Гірея, а Орлик відновив листування з Августом II та його міністрами.
Нагадавши полякам про свої минулі послуги Речі Посполитій (відмову прийняти від турків Правобережжя), Орлик спробував переконати їх, що в майбутній сутичці з росіянами він і запорожці можуть стати в пригоді6. Зокрема, гетьман указував на ту роль, яку він міг би відіграти в мобілізації татар і турків на підтримку Речі Посполитої. Розвиваючи цю тему, він накреслив яскравий, хоча й не дуже реалістичний проект. Орлик стверджував, що завдяки своєму союзові з мусульманами він має змогу зорганізувати великий мусульманський альянс від Константинополя до Казані. На доказ здійснимості такого проекту Орлик описує пригоду, свідком якої він став 1713р. в Адріанополі. Того року до султана прибула делегація поволзьких татар. Скаржачись на релігійні утиски всіх мусульман у царевих володіннях, вона палко просила Порту допомогти в боротьбі проти гнобителів. Делегацію ласкаво прийнято, але повідомлено, що мусульманам Поволжя слід бути терплячими й чекати моменту, коли Порта знайде реальну нагоду їм допомогти. Цей епізод засвідчив, писав Орлик, що існує почуття мусульманської спільності, і його можна використати проти Москви, як захист Петром І православ'я на Балканах використовується проти турків.
Окрім релігійних спонук, турки мали й комерційні причини йти на Росію війною. Розглядаючи просування Петра І на Кавказ і в напрямку Персії, гетьман твердив, що цар прагне досягти Каспійського моря, до якого він будує великий канал. Це дало б росіянам водний шлях від Балтики до Каспію, що, в свою чергу, дозволило б їм контролювати великий торговий шлях між Сходом і Заходом. Таким чином, доходи, що колись текли до турецької чи сафавідської скарбниці, тепер опиняться в російських руках. Цар багатітиме, а султанові загрожує втрата великої частини його прибутків. Така загроза, на думку Орлика, напевне спонукатиме Порту до війни проти Росії.
У разі війни гетьман і його запорожці стануть доброю сполучною ланкою між поляками й турками. Далі Орлик викладав план великого наступу на росіян. Згідно з ним, турки почнуть наступ із Кавказу, з'єднаються з поволзькими мусульманами й ударять у м'яку підчеревину російських укріплень. Тим часом Орлик і його люди, з'єднавшися з буджацькою ордою, рушать в Україну. Нарешті, завершального смертельного удару мав завдати наступ поляків і шведів із заходу та півночі.
Ще одним гетьмановим гамбітом була вказівка на те, які вигоди здобудуть король і Річ Посполита, якщо козакам під проводом Орлика буде надано автономію на Правобережжі. Такий крок, мовляв, буде приємним для українців усіх країв і приведе до повернення Речі Посполитій Києва, Смоленська та втрачених лівобережних земель. Крім того, король, якому завжди було дуже важко набрати військо зі шляхти, матиме 100 тис. (!) козаків, готових служити йому без жодних видатків для Корони. ї цього можна легко досягти, якщо тільки Август II знехтує опір "деяких партій", тобто східних магнатів.
Август II і його головний міністр Флеммінг відповіли на ці пропозиції ухильно. (Можливо, вони пригадали інший яскравий план, що його 1699р. представив саксонському двору лівонський емігрант Йоганн Рейнгольд фон Паткуль, план, що втягнув Августа II в згубну Північну війну.) Але невгамовний Орлик і далі готувався до від'їзду зі Стокгольма. Шведи, прагнучи позбутися надокучливого гостя, з усіх сил намагалися йому допомогти. За умови, що українські емігранти не повернуться більше до Швеції, гетьманові та його родині виділено кошти на подорож. Окрім того, король Фредрік дав Орликові рекомендаційні листи до деяких європейських монархів, а також до султана та хана.
11 жовтня 1720р. гетьман зі своїм товариством покинув Швецію. Від'їжджаючи, емігранти не знали, що сама підстава їхніх планів і сподівань — Віденський союз — уже починала руйнуватися. Під тиском своїх англійських підданих, Георг І мусив шукати порозуміння з Росією. Невдовзі Карл VI і Август II змушені будуть зробити так само. Як Орлик незабаром переконається, в Європі тоді був не найкращий час для гри на протиросійські теми.
ЦАРЕВЕ ПОЛЮВАННЯ НА МАЗЕПИНЦІВ
Їдучи на схід, Орлик зупинився в Ганновері, де йому було обіцяно аудієнцію у Георга І. Однак в останній момент зустріч відмінено через передчасний від'їзд короля до Англії. Гетьман мусив задовольнитися обговоренням своїх планів із його першим міністром бароном А. фон Бернсдорфом. Потім емігранти перетнули Німеччину й наприкінці січня дісталися Вроцлава, тобто опинилися на австрійській території. Там на них очікував приємний сюрприз. Майже випадково вони познайомилися з бароном Орликом, який належав до тієї самої спадкової лінії, що й гетьман. На щастя для них, цей високопоставлений чеський аристократ, один із придворних імператора Карла VI, взяв Орликів під своє крило.
Перебуваючи у Вроцлаві, емігранти потребували будь-якої можливої допомоги, бо стало очевидним, що цар про них не забув. 1716p., за два роки після знаменитої погоні за сином Петра І Олексієм, що був утік, у поставлений росіянами капкан потрапив один із українців. Використавши як принаду відому красуню Аврору фон Конігсмарк, царські агенти заманили в пастку Войнаровського, який нічого лихого не підозрював. Перш ніж встигла втрутитися місцева влада, Мазепиного небожа таємно перевезено до Петербурга. Після докладного допиту й тривалого перебування у столичній в'язниці Войнаровського засуджено на довічне заслання в якутських нетрях. 1720р. цареві агенти влучили ближче до цілі. На шляху до Криму Герцик-молодший зупинився у Варшаві, де в домі Понятовського знайшли притулок Нахимовський і Мирович. З'ясувавши, що сподівання на війну з Росією розвіюються, Герцик почав сумніватися в доцільності своєї місії до хана та запорожців. Удавши хворобу, він затримався у Варшаві на довший час. Це бажання уникнути труднощів небезпечної і, здавалося, непотрібної місії стало для Герцика фатальним. Про його перебування тут довідався російський резидент у Польщі князь Георгій Долгорукий і серед білого дня заарештував його, Ігноруючи протести ображених поляків, царські агенти таємно вивезли Герцика з Польщі й 15 березня 1721р. доправили до Петербурга. Після звичного допиту, на якому цареві сатрапи особливо цікавилися діяльністю Орлика й випитували, чи не має, бува, гетьман яких контактів в Україні, Герцик провів кілька років у Петропавловській фортеці, а потім був засланий до Москви.