В радянськiй iсторiографiї налiчується аж три рiзнi «дати народження» Києва. Дехто називає навiть… Х сторiччя! Не так давно, як ми знаємо, Києву «дозволили» вiдзначити 1500-рiчний ювiлей. Але давно iснує й третя думка: iсторiю Києва слiд починати вiд тих поселень, що з'явилися на його нинiшнiй територiї задовго до полянського князя Кия й навiть до нової ери. Такої думки дотримували видатнi українськi вченi I. М. Самойловський, В. П. Петров та багато iнших iсторикiв.
Навряд чи можна вiдшукати кращий варiант для того, щоб сказати: ось античний Київ – величезне й могутнє першомiсто Київ-Хотiвський, од якого слiд починати лiточислення Матерi мiст руських. Археологи називають його «городищем», i це в їхнiх вустах звучить зневажливо. Але ж ми кажемо, що полянський князь Кий збудував «мал городок» – то чим же це вище? Якщо французи не так давно вiдсвяткували 2000-лiття своєї столицi тiльки на тiй пiдставi, що Юлiй Цезар згадав серед переможених галлiв якесь плем'я паризiєнiв, а сам Париж засновано через три сотнi рокiв по смертi Цезаревiй, то ми мусимо взяти за дату народження нашого Києва VI сторiччя до н. е., коли на пiвденних околицях нашої столицi народився Київ-Хотiвський.
Доба Києва-Хотiвського була добою розквiту таких городищ (насправдi – античних мiст) на територiї всiєї України. Згадаймо хоча б Немирiвське, Гаврилiвське, Кам'янське та Бiльське городища, заснованi тодi-таки хлiборобськими «скiфськими» племенами. А ще згадаймо Змiйовi вали – могутнi фортифiкацiйнi споруди, першi з яких виникли теж у «скiфський» час.
Тiльки високорозвинене суспiльство спроможне на подiбнi трудомiсткi й дорогi будови, й тогочасне суспiльство було таким. Хоч у якихось галузях поступу племена та племiннi об'єднання Пiвнiчного Причорномор'я вiдставали од грекiв, але в суспiльному розвитку, як казав вiдомий ленiнградський вчений В. Ф. Гайдукевич, iшли майже в ногу з давнiми греками.
Хiба ж не про це свiдчить iсторiя Скiфiї? Чому тодi ми намагаємося принизити самих себе й запекло твердимо, нiби в нашiй минувшинi не було нi блискучої культури, нi гiдних подиву звершень, анi чудових мiст? Усе це було, був i Київ (може, хiба що називався Хотовим чи ще там як) за пiвтори тисячi рокiв до Олега й Iгоря, хай i не на тих самих пагорбах, але стояв. Живi мiста мають властивiсть рухатися в просторi. Кожна епоха висувала свої закони, свої вимоги й до людей, i до мiст. Стародавнiй Галич, наприклад, був од Галича сучасного за шiсть кiлометрiв, але ж ми не кажемо, що це рiзнi населенi пункти. З цього приводу надзвичайно цiнною видається нам знахiдка Г. М. та I. Г. Шовкоплясiв у київському мiкрорайонi Оболонь. Вони вiдкрили поселення II ст. до н. е. – II ст. н. е., що неабияк прислужилось iсторикам, продовжуючи бiографiю Києва.
Iсторiя наша повна бiлих плям, iсторiографiя ряснiє плямами темними й ще бiльше – затемненими. Й цей справедливий докiр, як казав Олександр Хомич Вельтман, талановитий росiйський письменник та iсторик, може, не досить озброєний археологiчними матерiалами, зате щедро обдарований талантом ретроспективного аналiтика, – лягає на сумлiння не так найдавнiших iсторикiв, як на iсторикiв доби iстинно варварської, коли стараннiсть, доброчеснiсть та прагнення об'єктивностi, що iснувала ранiше, почали в масовому порядку, при переписуваннi античних свiдчень та хронiк, замiнюватись невiгласькими перекручуваннями, описками та свiдомим пiдтасовуванням для наперед планованого вкорiнення в iсторiографiї неiснуючих фактiв i дiй, прийшлих династiй та прийшлих народiв-завойовникiв. Та й нинi далеко не кожен iсторик може похвастатися, що вiн очистив себе вiд скверни тих варварських традицiй.
I наш святий першообов'язок – вишукувати в половi нещиростi й тенденцiйних перекручень зерна правди, хоч би як важко й на перший погляд безнадiйно це здавалось.
1972-1990 pp.
[1] Н а в – мрець.
[2] Одна з найвищих посад у давнiй Київськiй Русi.
[3] Ч а с – мiра вiдстанi, приблизно 5 км.
[4] Сарана.
[5] Слово «гуни» слов'янського походження i в багатьох iсторичних джерелах пишеться з одним «н» (авт.).
[6] Борошном називали взагалi харчi.
[7] Волгу.
[8] Т а л ь- заложник.
[9] Єгипетська.
[10] В е р е к т и – молотити, звiдси вересень – мiсяць молотiння.
[11] Тепер м. Очакiв Миколаївської областi
[12] Херсонес, або Корсунь, був коло теперiшнього Севастополя, влежав до Вiзантiї.
[13] Писар.
[14] Тут i далi цитуються слова, залишенi давньогрецьким iсториком Прiском, який жив у V сторiччi й вiдвiдував столицю Аттiли.
[15] Захiдна Римська iмперiя зi столицею в Римi. Схiдна iмперiя, зi столицею в Константинополi, теж звалася Римською, хоч насправдi була грецька.
[16] Гра.
[17] Персiя.
[18] Чумацький Шлях.
[19] Аргентум – срiбло (лат.). Тепер Страсбург.
[20] Майнц.
[21] Кельн.
22] Мiланi.
[23] Тепер Орлеан, мiсто на вигинi правого берега р. Луари.
[24] Подiбну промову, за свiдченням iсторика Иордана, Теодорiк виголосив i перед боєм з Аттiлою.
[25] Тепер Шварцвальд у Захiднiй Нiмеччинi
[26] Однi з найвищих посад великокняжого двору в стародавнiх русинiв.
[27] Iталiєць.
[28] Флагеллум – дрюк, бич, кий.
[29] Дослiвно перекладається: Божий Бич (порiвняй: Богдан Гатило).
[30] Лев Перший (лат.).
[31] Ходити ротi – клястися, присягатися.
[32] Шовку.
[33] Калiмера – Ласкаво прошу!
[34] Радiй, пане iмператоре.
[35] Кало – добре (грецьк.).
[36] Життя.
[37] Мотузка.
[38] Бiблiотеки.
[39] Тепер там початок вул. Володимирської, трохи вище вiд iсторичного музею.
[40] Викуп, платня.
[41] Тепер м. Вормс на лiвому Березi р. Рейну.
[42] Викупу.
[43] Луската рiзниця.
[44] Разом з правою рукою.
[45] Великий келих
[46] Варягiв.
[47] Пiзнiше його прозвали Чудським.
[48] «Дика вира» – об'єднання заможних смердiв серед сiльської общини-громади на давнiй Українi
Source
Converted from DVD copy of Maxim Moshkov Library - http://lib.ru