– А хлопці там були? – зацікавилася мама.
– Ні, – з полегшенням відповіла дочка, позаяк цього разу говорила прямолінійну правду. – Тільки самі дівчата!
Зігнувшись, вона все ж дотяглася до тріснутого фаянсового гриба з червоно-горохастим капелюшком і, спішно кинувши в темну рідину по дві ложки, згадала, що Дарина просила гірку каву.
– Це що, був дівич-вечір? – розчаровано уточнила мати. – Що ж ви робили? – В її голосі прозвучала негарна підозра. – І з якого дива, питаю, ти її привела об’їдати нас? Це батькова кава! Ти на неї ні копійки не заробила! Ти взагалі утриманка! Зрозуміла?
Підхопивши повні філіжанки, Марійка перелякано відчинила задом двері й мовчки ретирувалася з поля бою, щоб тут же потрапити з вогню та в полум’я.
– Ну, ти даєш! – буркотливо зустріла її Дарина Чуб. – Батьків зовсім не виховуєш! Не можна їх так розпускати! Тобі ж не тринадцять років, аби за кожну відсутність звітувати. І викручуватися зовсім не вмієш. І косметика по нулях!
Вона сиділа на стільці біля підвіконня і, заглядаючи в старе, подряпане люстерко на металевій підставці, діловито стирала з себе залишки гриму за допомогою вати і Марійчиного «Дитячого крему».
– Ти що, цією жирнятиною свій нещасний фейс мастиш? – обурено докорила їй вона.
– Угу.
– Як усе запущено! – Білявка з гоголівським прізвищем іще раз незадоволено оглянула своє обличчя, де на лівій вилиці вже почав проступати великий і образливий синяк, made in «ця сучка», і перемістилася на килим біля Марійчиного ліжка, звично склавши ноги по-турецьки.
Повагавшись, Марійка наслідувала її приклад і акуратно поставила філіжанки на підлогу між ними. Дарина ласо відсьорбнула каву.
– Пробач, я цукор… – пробубоніла Марійка.
– Нічого, я і солодку полюбляю. А друзі в тебе є?
– Ні.
– Погано, – зробила висновок Чуб. – Це все тому, що ти така налякана і затуркана. Хоча… – задумливо випнула вона нижню губу. – Знаєш, у мене теж чомусь подруг немає. Ну, так щоб справжніх. Чо-ому, цікаво?
– Напевно, тому, – відповіла Марійка, немовби заздалегідь прохаючи вибачення за кожне своє слово, – що ти дуже поривчаста і несподівана. І весела – для тебе життя – це ніби багато-багато іграшок. А друзі – вони чекають, що їхній друг ставитиметься до їхніх проблем серйозно.
Дарина завмерла з філіжанкою біля рота і витріщилася на неї, приголомшена і Марійчиним психологічним резюме, і тим, що та взагалі заговорила так довго і виразно.
– Значить, я несерйозна? – скривджено сказала вона.
– Ні, – поспішила втішити її «психолог». – Ти просто дуже-дуже жвава, і в тебе ніби як немає часу зупинитись і замислитись. Ось і з тією жінкою ти відразу битися почала, адже можна було сказати…
– Чого ж ти їй не сказала? – визвірилася Землепотрясна Дарина Чуб.
Марійка розгублено кліпнула очима і зламалась.
– Гаразд, проїхали.
Збентежена такою легкою перемогою, Дарина різко відставила порожню філіжанку і, щоб зайняти свої невгамовні руки, підчепила з тумбочки біля ліжка якусь обгорнену газетою книгу.
– Щодо мене ти, напевно, в чомусь маєш рацію. Тільки жінка та, повір, сучка і стерво, яких мало!
– Вона гарна, – сказала Марійка тихо.
– Ага, – неприязно пирхнула Чуб. – Як тигр! Коли дивишся на нього в клітці, думаєш: «Який красень». А коли ніс до носа зіткнешся, – вже тільки про те, чи заряджена в тебе рушниця… О! А це у нас хто?
Марійка заціпеніла. На фотографії, яку Дарина ненароком вивудила з її «Майстра і Маргарити», була знята їхня група. Марійка стояла у другому ряду поруч із Миром і, хоча він обіймав іншу дівчину (ту, що ліворуч), якось у пориві романтичних мріянь обвела їх обличчя – своє і Мира Красавицького – красномовним червоним «сердечком».
– Це твій хлопець? – зраділа Дарина, і обличчя її враз склалось у грайливо-розуміючу фізіономію.
– Ні-і, – промимрила Марійка, відчайдушно ховаючи очі. – Просто одногрупник.
– Т-так, – білявка погасла. – А ти взагалі зустрічаєшся з кимось? Що, взагалі ні з ким? Може, ти ще той… Незаймана? Невже незаймана?! – перелякано закричала Чуб. – Ти що? Це ж страшенно шкідливо! У твоєму віці треба увесь час спати із чоловіками, інакше…
Марійка подивилася на неї так, ніби та несподівано засунула руку їй під спідницю з метою жорстокого зґвалтування.
– Гаразд, – засоромилася Землепотрясна. – Скажи мені краще ось що, Марусю: навіщо ти вчора вночі до музею прийшла?
– Не знаю, – відповіла Марійка щиро (у неї ще не було часу подумати про це). – Я ж тут на ліжку заснула, а прийшла до тями вже там, – розторопно пояснила вона, зрадівши зміні теми.