— Звісно, на ти…
Закохані пішли до палацу, а моряк засмучено подивився їм услід:
— Звісно, на ти. Ти ще не читав свідчення Тала Правдивого…
Глава 12
— А це — барон Покль, радник Короля десяти королів його величности Раала П’ятого з питань мистецтва і культури, — представив принцові вельможного пана князь Олол.
— А ми вже трішки знайомі, — подарував братові короля усмішку Зульфікар. — Доброго дня, пане бароне!
Увійшовши до зали, барон одразу зрозумів, хто був вранішнім супутником княжни Оло… Як міг знати тоді стомлений Покль, що цей юнак із гордим лицем — Небесний принц? Зульфікар усміхнувся поетові приязно й тепло і стиха спитав у князя Олола:
— Ви не знаходите, що Покль — одна з найяскравіших постатей у ядранській літературі?
Олол витріщився на принца, а той продовжував:
— У нього епітети яскравіші, ніж в Ондра, і метафори виразніші й точніші, ніж, скажімо, в Акси Зе…
Принц вивалив Ололові все, що встиг передбачливо, почувши від Оло про слабкість князя до поезій Покля, довідатись у консула Реджа про ядранську поезію.
Редж з-поміж місцевих поетів віддавав перевагу Ондрові, але чудово знав і сильні сторони баронових віршів — саме це було потрібно Зульфікарові. Вражений князь мовчав, а юнак безжально добив його, назвавши ще кілька імен ядранських поетів, і, вичерпавши всі знання теми, перейшов на літературу прангів, бо нещодавно її вивчав.
Брат короля влаштував гучне прийняття на честь гостей — завтра зранку вони мали від’їхати. Княжна Оло, як ніколи, сяяла звабливою красою, а сестра її Олма — навіть не вийшла зі своїх покоїв, назвавшися хворою.
Пранги справили загалом непогане враження на ядранську шляхту; вже кілька днів їх обговорювали по палацах і салонах, і врешті-решт суспільство вирішило: екзотичні, але цілком прийнятні…
П’ять ночей Оло приходила до Зульфікара, прийде й сьогодні, вшосте і востаннє. «Династичні шлюби — безглузді», — згадав він Раала. Шкода. Вона чудова. Але ані Доар, ані інші Гадрузи не дозволять йому побратися з ядранкою. Хто тоді успадкує трон? Метис? А після метиса, у якого не буде дітей? А як не прийме Гряда принца-метиса і королеву-ядранку? Що тоді — міжусобна війна? Зульфікар поклав руку на руків’я меча Гадрузів, але не відчув спокою, який передавався йому зазвичай від зброї з першим же дотиком.
…Принц Азиз Мезумський подякував королеві за обід і спитав:
— Коли ваша величність прийде обідати до свого старшого сина?
— Як скажеш, хоч би й післязавтра, — зрадів примиренню Доар. Принц чемно вклонився:
— Я чекатиму на вашу величність, — вийшов з палацу Небесних принців, сів у ноші й наказав. — До форту!
Він не поїхав до губернаторської резиденції, де мешкав перед сваркою з батьком, а чому — не міг зрозуміти і сам. Обшуки припинив, пішов на дальній двір під стіною форту, де солдати тренувались у стрільбі, і до темноти шмаляв там із мушкетів і пістолів. На вечерю до майора Джальміро він з’явився блідий та замкнений.
— Післязавтра у нас обідатиме король, — тільки й сказав майорові.
Браво, мов груди королівських гвардійців, випинаються пружні вітрила. По вантах біжать матроси, свистить боцман, стоять офіцери, урочисті в срібно-чорних мундирах. Тріпоче на ґрот-щоглі вимпел Небесного принца: золоте сонце на срібному тлі. Розвертається та бере курс на захід флаґман Небесної ескадри — неперевершений фреґат «Світанкова зоря».
Усміхається, радіє на містку капітан Кер Гирей — могутній та світлий. Сумний, мало не плаче принц Зульфікар: виблискує на сонці мідними дахами величний Гасхурн, біліють колонами палаци, стирчать круглі бані та вежі.
На причал і — весь цвіт ядранської столиці: хто прийшов проводжати, а хто — просто подивитись, побути у світі, зайвого разу потрапити на очі королю.
Стоїть Раал, величний та спокійний — збулися (чи — почали збуватися) пророцтва Морських Мольфарів; Оло крутить у пальцях носовичка, не зводячи бурштинових очей із корабля прангів — здається, так і кинулась би у хвилі. А Олма взагалі не прийшла. Збулося пророцтво Мольфарів: з’явився молодий пранг — і все почало змінюватися. Барон Покль дивиться услід прангам: там, за океаном, на Західному Континенті, далека Валлуга, а «…через океан не наведеш мости»… Радник Редж біля барона, а далі — знатні та багаті… скільки око йме.
Вчора Оло була ніжною, лагідною та слухняною. Принц пестив її і не вірив, що це — востаннє.
— А що ти робитимеш, якщо в тебе буде дитина? — раптом спитав принц. — Ми ж ніколи не зможемо пробратись… — То що? У мене ж буде дитина!