— Піду дам вказівку щодо обіду: хочу битків по-хасилойському.
Принц спустився до брами форту, де його чекав чолов’яга у м’ятій темній сорочці, широких штанях і морських чоботах. Його щоки вкривала густа п’ятиденна щетина. Неголений побачив принца, поліз рукою з чорними нігтями за пазуху, дістав складений учетверо аркуш, віддав Азизові, незграбно вклонився і швидко пішов у бік міста. Азиз розгорнув аркуша: «Прошу внести платню протягом чотирьох днів. Месроп». Принц сховав папірець до кишені, озирнувся і пройшов до майора Джальміро:
— Ми з королем хотіли б на обід битки по-хасилойському.
— Ваша високість марно струджувала себе, — схилився на знак згоди майор. — Можна було би прислати лакея.
— Хотілося розім’ятися самому, — подарував комендантові білозубу посмішку Азиз. Він піднявся на вежу, спитав, чи не бажає король вина, власноруч наповнив келиха і підніс батькові. Король на мить відірвався від спостереження, випив, подякував і знову вп’явся поглядом у горизонт…
…Гордо тріпоче на щоглі прапор Небесного принца, велично розвертається, заходячи до Синьої бухти, на березі якої лежить Квінізорайя, новітній фреґат із чудовим, довершеним силуетом…
Впевнено підійшла «Світанкова зоря» до свого причалу, зійшов на берег здивований німотною тишею принц Зульфікар. Назустріч йому, у повній парадній формі, виступив адмірал Устін Блек:
— Вітаю вашу Небесну високість! — і схилився в офіційному напівпоклоні.
— Що сталось у Квінізорайї? — відчув напруженість принц. Супровід адмірала повідводив очі. Блек чітко, по-військовому, доповів:
— Позавчора по обіді його величності королеві Доару стало зле: він скаржився на нестачу повітря і млявість, а вчора помер.
Зульфікар приголомшено мовчав, а губернатор продовжував:
— Відповідно до Кодексу Гадрузів померлого короля наступного ж дня ховає коронований правонаступник. Вашої високости не було, тому коронацію принца Азиза призначено сьогодні на одинадцяту годину, а одразу по тому — похорон.
Зульфікар швидко повернувся до портової вежі, на якій відміряв час великий годинник: половина десятої.
— І що тепер? — спитав він у губернатора.
— А тепер доведеться йому, мабуть, віддати корону вашій високості, — цокнув язиком адмірал. — Якщо ваша високість встигне до того, як на Азизову голову покладуть ту корону…
— А як він не схоче віддавати? Я ж здогадувався, що він завжди заздрив мені. У нього і найулюбленіша книга про те, як найстарший брат посідає сильбертальський престол.
— Я, коли побачив «Світанкову зорю», що заходила до бухти, підняв про всяк випадок по тривозі Небесну ескадру, гвардію та портову жандармерію. Всі командири незабаром будуть тут!
— І що, може статися, я воюватиму з братом?
— Побачимо, — спокійно сказав губернатор. — Поки що зачекаємо на вірні частини…
— Добре, трохи зачекаємо, — погодився принц і відійшов до Кера Брайта, який вишикував своїх людей на причалі та був готовий діяти.
— Чого стоїш, біжи вже до жінки, — наче невдоволено сказав адмірал Гиреєві, який давно вже не зводив очей зі стрункої темноволосої красуні. — Вона тебе кожного дня тут виглядала.
Ханна кинулася назустріч коханому, підбігши, сховала лице у нього на грудях. Він обійняв жінку і з задоволенням понюхав її волосся. Високе небо! Чим тільки пахне волосся жінки чоловікові, який кохає ту жінку!
У мідних кірасах, з прямими палашами та великими пістолями, першими прибули загони портової жандармерії. Вів їх красень капітан Едвард Фортунато. Одного погляду на них вистачило Зульфікарові, аби зрозуміти: цим людям чорт не брат, і не бояться вони ані адмірала Блека, ані навіть його, принца; тільки свого капітана, за одним словом якого підуть без роздумів хоч на край світу, хоч самому чортові в зуби!
Одразу за жандармами з’явилися чорно-срібні моряки Небесної ескадри з абордажними шаблями та короткими мушкетами. Прийшли та стали — краса і гордість флоту королівства — поряд із командою свого флаґманського корабля. Під гуркіт барабанів, під знаменами, що були свідками багатьох перемог, до порту, гупаючи чоботами об бруківку, увійшла ґвардія.
— Діти мої! — незвично звернувся до військ адмірал. — Король Доар помер. І щойно повернувся до Квінізорайї законний спадкоємець престолу, Небесний принц Зульфікар Гадруз. Приплив, повернувши собі і народу прангів одвічну реліквію королівства — меч Гадрузів. За Кодексом Гадрузів він і тільки він має право стати королем. І зараз ми підемо, і коронуємо нашого законного правителя! Слухай мою команду…