Мед з дікалоном

Два тижні не міг ні сісти ні встати, бо усе боліло. Жінка відходила од вірної смерті, мастила хворі місця гусячим лоєм. У чому є свідки — моя жінка Явдоха і-кум Микола. Якщо це буде потрібно, готовий надати свою, перепрошую, дупу для медичного мельдунку звірячих злочинів німецько-фашистських загарбників. Мені від совіцької власті приховувати нічого. Майже усе наше село — німецько-українські буржуазні націоналісти. Особливо, мій сусід, Каленик. Він має радіо, по якому слухає Берлін. І бандити з лісу до нього навідуються. А навесні ще й мою межу переорав. Що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

Й отакі люди ще будуть ставити мені в карб, що я служив у німецькій поліції? Я ж поступив туди вмисно, щоб добувати секретні відомості про наміри німців і передавати їх нашим партизанам. Адже то ж не моя провина, що товаріщ Заярний і його загін сиділи на далеких хуторах, гнали самогон і його ж пили та носа звідти не потикали, бо заключили угоду із німецько-українськими буржуазними націоналістами. Тому я і не зміг передавати їм ці важливі відомості, що добував із неабияким ризиком для життя. Та й шеф поліції, фольксдойч Єжи Ковальський, всіляко мені дошкуляв і при кожній нагоді обзивав лайдаком і лотром. Це може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

Подейкують, що я жидів євреїв розстрілював — це підла брехня. Їх розстрілювала есесівська айнзацкоманда. Поліція охороняла гетто, і хоч як через це було на душі огидно й важко, я завжди знаходив можливість допомагати тим нещасним. То хлібину передам бідним дітям, то курку тихцем, то десяток яєць. Жодної копійки не брав із них, на відміну від інших поліцаїв. А ті фашистські наймити за хлібину правили п'ятірку золотом. Ось я навіть доктора Мойсея Голдблюма вирятував із гетто. Хоч потім пошкодував — він виявився ницою і дріб'язковою людиною та прихованим німецько-українським буржуазним націоналістом. Бо потім до мене вночі прийшли з лісу — забрали файну шкіряну валізу з докторським реманентом, що той залишив мені як подяку за порятунок, і триста золотих десяток, що мені ще мій батько передав у спадок, а йому дід, а діду — прадід, бо то усе зароблено трудовими мозолями із кривавою сукровицею усією моєю родиною. Це може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

І не писав я ніколи жодних мельдунків шефу гестапо Фогелю, як ото мелють, хіба тільки раз — на Єжи Ковальського, бо ж добряче залив мені сала за шкуру той клятий німецький прислужник. А тоді, як у Рівному[18] якийсь вар'ят забив німецького генерала, фашисти наказали розстріляти двісті заручників у нашому повіті. Я не розстрілював нікого, хоч чесно сказати — тих, що німці постріляли, ще просто совіцька власть не встигла. Самі лишень німецько-українські буржуазні націоналісти й петлюрівці — професор Горячий, лікарі Рощинські, сенатор Черкавський та інші вороги радянського народу. Не розстрілював я їх, бо у той день, перепрошую, на мене напала дрисля і я весь день просидів у виходку. Через цей випадок життя мені не стало від того фашистського наймита Ковальського, і я змушений був написати мельдунок про звільнення з поліції за станом здоров'я, хоч як мені було прикро, що тепер не зможу допомогти цінними відомостями нашим партизанам, якщо ж, звичайно, знайду їх. Що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

Я всіляко намагався зв'язатися з партизанами і знову ледь не загинув, цього разу від рук німецько-українських буржуазних націоналістів. Увійшов у село якийсь невеликий відділок, закидали гранатами поліційний постерунок і почали розклеювати листівки. Вони усі в радянських одностроях, коротких кожушках, озброєні до зубів — з кулеметами, фінками, обвішані гранатами, а до старшого звертаються «товариш лейтенант». Я й не дочитувався до тих листівок, тільки зауважив зверху три червоні літери — ФУР[19]. Аж серце вмліло — то ж наші, радянські парашутисти. Я до них, як до рідних, усю правду розказувати — і про Каленика, і про цю курву фашистську Старенко, і про Ковальського, та ще про декого із села. Видав себе з головою, розконспірувався.

Аж тут той лейтенант процідив крізь зуби: «Хлопці, провчімо сексота». Хотіли мене повісити, та того їм видалося мало, вирішили піддати мене нелюдським тортурам. Особисто лейтенант по-звірячому катував мене своїм нагаєм, і кинули вони мене вмирати на снігу серед села, жодна падлюка не допомогла мені. Думали, не виживу. Знову жінка гусячим лоєм відходжувала од вірної смерті. А це були не наші, радянські парашутисти, а найсправжнісінькі німецько-українські буржуазні націоналісти, тільки іншого штибу — бульбівці. І якщо, товаришу начальнику, зловите цього німецького наймита і зрадника, лейтенанта Яворенка, то обов'язково приговоріть його до вищої міри за його злочини. Якщо це буде потрібно, готовий надати свою, перепрошую, дупу для медичного мельдунку звірячих злочинів німецько-українських буржуазних націоналістів. Мені приховувати нічого. Німці били шомполами, а німецько-українські буржуазні націоналісти нагаєм, і рубці від них різні, що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

Ось так, на все наше село є лише два справжніх радянських підпільника — я і мій кум Микола. Позавчора він таємно повідомив мені, що зустрів партизанський загін наших радянських парашутистів під керунком капітана Грачова. Той запропонував приєднатися до них, оскільки вони мають необхідність у провідниках, що добре знають місцевість і людей — хто тут чим дихає. Тож сьогодні вночі сідаємо з кумом на ровери і їдемо до вас, товаріщ начальник особого отдєла партизанського загону «Смерть фашистам».

Вірний сталінець

Петро Симонюк

Надрайоновому референту Служби безпеки

Друже референте, мною виявлено і ліквідовано небезпечного агента німецького гестапо, Петра Симонюка, причетного до викриття і загибелі кількох наших людей, в тім числі Марії Старенко (Ластівки). Не зважайте на штиль письма, це був дуже розумний і хитрий чоловік, якому, одначе, добре вдавалося грати вар'ята, чим він не раз вводив ув оману і мене. Цей лист як свідчення надсилаю вам. Удові я сказав, що її чоловік, Петро Симонюк, загинув від кулі польських аківців[20], які обстріляли нас дорогою. Уклінно прошу підтримати мій виклад подій, оскільки діти убитого є моїми похресниками й жити з усвідомленням того, що батько був сексотом і безчесною людиною, їм буде нестерпно.

Слава Україні!

Чот. с. б. Орлик.

Останнє запитання

Він увійшов до хати і виструнчився.

— Слава Україні.

— Слава вождю,— втомлено відповів сивий чоловік з вицвілими блакитними очима.— Сідайте, юначе.

Він обережно присів на край ящика, що правив за стілець.

— Друже Омелюх, ви знаєте сотника Лиса?

— Так,— здивовано відповів той,— ми ще студентські друзі по Білокриницькій аграрній школі.

Співрозмовник спохмурнів.

— А, ця школа... Що ж, це буде важче, ніж я гадав. Отже, юначе, у нас є підозра, що Лиса завербувало гестапо. Ось тут,— старий показав пальцем на мапі, де умовну зелень лісу перерізала смужка дороги,— його загін потрапив ув оточення, і з перехоплених німецьких донесень виходить, що він знищений. Але їх бачили недалеко звідси — майже повна сотня. Щось тут не так.

18

Убивство здійснив радянський агент Кузнєцов, внаслідок чого було розстріляно по ближніх повітах 2 000 заручників із середовища української інтелігенції.

19

Фронт української революції — партизанське формування бульбівської орієнтації, командир — колишній лейтенант червоної армії Яворенко.

20

Вояки польської Армії Крайової.