НЯНЬКА (раптом вривається): Медеє! Діти дійшли до палацу і великий гамір зчинився у місті. Я не знаю, що за злочинство трапилось, але ним уже наповнилось повітря. Запрягаймо коня! Тікаймо! Хутчій через кордон!
МЕДЕЯ: Я буду втікати? Коли б я навіть далеко звідси від’їхала, я б повернулася, щоб повтішатися таким видовищем.
НЯНЬКА: Що за видовище?
(Вбігає хлопець).
ХЛОПЕЦЬ: Все втрачено. Королівство, держава — все згинуло. Король і його дочка мертві.
МЕДЕЯ: Так швидко померли? Як же це трапилось?
ХЛОПЕЦЬ: До палацу прийшло двоє дітей і принесли з собою подарунок для Кревси. Це була чорна скринька, в якій лежали багатооздоблений серпанок і дорогоцінна діядема. Але тільки-но Кревса доторкнулася цінностей, бажаючи, як кожна цікава дівчина, приміряти прикрасу перед люстром, вона враз змінилася на кольорі, впала на підлогу і спотворена болем корчилась від неймовірних мук.
МЕДЕЯ (кричить): Вона бридка була? Бридка, як сама смерть? Чи так?
ХЛОПЕЦЬ: Креон кинувся до неї. Він хотів її підвести і вирвати в неї з рук серпанок і золотий обідок, що умертвили її. Але лише торкнувся до них, як вмить поблід. Хвилинку він завагався, з відблисками жаху в очах, потім повалився на землю, ревучи від болю. Тепер вони лежать одне біля одного. Ніхто не наважиться до них наближатися. Але говорять, що ти їм ту отруту підіслала. Чоловіки схопили дрючки й ножі та йдуть сюди, щоб перед оцим візком покінчити з тобою. Я побіг наперед. Вони не дадуть тобі часу виправдатись. Тікай, Медеє!
МЕДЕЯ (кричить): Ні! (Гукає вслід вибігаючому хлопцеві): Дякую, хлопче, вдруге, дякую тобі. Тікай звідси! Краще мене не знати. Не кажи людям Креона, що ти мене знав. Але про все згадай, як постарієшся. На старість можеш оповідати стару бувальщину. (Повертається до Няньки): Візьми свій ніж-, Няню, і забий коня. Нічого не сміє залишитись від Медеї. Розклади в’язку хмизу під нашим візком, як колись у Колхіді, ми розведемо тут дружній вогонь. Іди!
НЯНЬКА: Куди ти хочеш мене завести?
МЕДЕЯ: Ти ж знаєш, куди. Смерть — легка смерть. Слідуй за мною, стара, ти все побачиш. Тоді тобі не треба більш горювати і волочити свої старечі зболілі кості. Тоді ти нарешті зможеш відпочити — матимеш безконечну неділю.
НЯНЬКА (голосячи, відбігає від неї): Я не хочу, Медее! Я хочу жити!..
МЕДЕЯ: Стара, як довго ти втікатимеш від смерти?
(Вбігають діти і з жаху ховаються між вбрання Медеї).
А, ви вже тут? Ви боїтесь гамору? Скоро все затихне — затихнуть і ці репетуючі люди, і дзвони — все скоро мовчатиме. (Вона наближує голівки дітей до себе, оглядає їхні оченята, бурмотить). Невинність! Оманливі дитячі очі! Причаєні миші, малі пустуни! Ви замерзли? Я не завдам вам болю. Все відбудеться швидко. Так швидко, що в ваших очах промайне лише здивування від смерти. (Пестить їх). Заспокійтеся маленькі й ходіть зі мною. Я хочу вас притиснути до себе, притиснути ваші малі, теплі тільця. З мамою завжди добре бути, тоді не треба нічого боятися. Ви, малі ніжні єства, ви постали в моєму череві і ви хочете жити і бути щасливими…. (Голосно гукає): Ясоне! Ти бачиш ось свою ніжно об’єднану родину! Подивися на неї. Тоді запитайся себе, чи Медея не любила б також щастя і невинність і чи не була б вона вірною і чи не вірувала б. А коли тебе шматуватиме мука аж до смерти, тоді думай, чому вона тебе не покидає, думай, що була Медея, вимоглива і чиста, мала ніжна Медея, безмовна, прикована до твого серця. Думай про те, що вона боролася, одинока і нікому невідома, не просячи жадної руки на допомогу, що вона була справжня твоя жінка. Можливо, Ясоне, я також хотіла б, щоб це вічно потривало, як у старих оповіданнях. Тепер, у цю хвилину я так само, як молодою дівчиною, з тою самою силою бажаю, щоб навкруги мене панували світло й добро. Одначе цій невинній Медеї було призначено стати жертвою боротьби. Можливо інші, легкодумні, сякі-такісенькі, проповзують через вічка сітки і досягнуть тихих вод, — або загрузнуть у болоті. Боги не турбуються буденністю. А Медея — це занадто благородний звір у пастці. Боги не кожного дня одержують подібний подарунок, душу, що настільки спроможна протиставитися їхній підлій грі. В цю мить вони поклали на мої плечі мою долю і придивляються, як я мучуся. Ясоне, дивись, як і вони, на останню відвагу Медеї. Я вбиваю невинність, яка ще живе в дівчині Медеї і в цих малих, гарячих істотах. Вони, там на небі, чекають на цю кров! Вони вже втрачають терпеливість! (Веде дітей до візка). Йдіть зі мною, мої крихітки. І нічого не бійтесь. Бачите, я вас тримаю біля себе зовсім міцно — і я вас люблю. Ми йдемо додому, дітки.