(Поквапливо входить юнак, зупиняється).
ЮНАК: Ти Медея?
МЕДЕЯ (кричить): Так! Хутко кажи! Я все знаю.
ЮНАК: Мене послав Ясон.
МЕДЕЯ: Він не повернеться сюди? Він поранений? Мертвий?
ЮНАК: Він звелів сказати тобі, що ти врятована.
МЕДЕЯ: Він не повернеться сюди?
ЮНАК: Сказав, що прийде. Ти повинна чекати його.
МЕДЕЯ: Він не повернеться сюди? Де він тепер?
ЮНАК: У короля. У Креона.
МЕДЕЯ: В полоні?
ЮНАК: Ні.
МЕДЕЯ (запально): О, певно. Ради нього влаштували свято. Говори! Ти ж бачиш, я все знаю. Це ради нього влаштували свято?
ЮНАК: Так. Ради нього.
МЕДЕЯ: Що ж такого він там вчинив? Кажи швидче. Ти всю дорогу біг, ти весь червоний. Ти, певно, не хочеш довго затримуватись тут. Вони там танцюють з радости, так?
ЮНАК: Так.
МЕДЕЯ: І п’ють?
ЮНАК: Шість великих бочок стоять перед палацом.
МЕДЕЯ: Там відбуваються забави, розкидають штучні огні, брязкотять зброєю. Швидше, швидше кажи, хлопче, і на цьому твоя роля скінчиться, ти можеш повертатися на свято і веселитися. Тобі ж цілком однаковісінько, що ти мені скажеш. Ти боїшся мого похмурого обличчя? Засміятися тобі? Бачиш, я вже сміюся. А крім того — це ж напевно добра вістка, коли вони танцюють. Швидше, хлопче, швидше кажи, аджеж я все вже знаю.
ЮНАК: Він одружується з Кревсою, дочкою Креона. Завтра весілля.
МЕДЕЯ: Дякую, хлопче. Іди і танцюй з дівчатами Коринту. Танцюй, скільки можеш. Танцюй впродовж усієї ночі. А коли постарієшся, то пригадай, що це ти повідомив Медею про сьогоднішню подію.
ЮНАК (ступив крок ближче): А що йому сказати?
МЕДЕЯ: Кому?
ЮНАК: Ясонові.
МЕДЕЯ: Скажи, що я йому дякувала. (Юнак виходить).
МЕДЕЯ (несподівано кричить): Дякую, Ясоне! Дякую, Креоне! Дякую тобі, ноче! Дякую всім вам. Як просто все сталося. Я звільнена…
НЯНЬКА (підходить ближче): Моя горда пташко!
МЕДЕЯ: Лиши мене, жінко. Я більш не потребую тебе, більш не потребую твоїх рук. Моя дитина без помочі появиться на світ. О, моя ненависть! Яка ти свіжа! Яка ти ніжна і пухка! Як гарно ти пахтиш! Лиш тебе, моє мале чорне єство, люблю на цьому світі, нічого більш не можу я любити — крім тебе…
НЯНЬКА: Ходім, Медеє…
МЕДЕЯ (виструнчилась, руки притиснула до грудей): Лиши мене. Я хочу слухати!
НЯНЬКА: Не переймайся їхньою музикою. Ходімо!
МЕДЕЯ: Я більш не слухаю їхньої музики. Я слухаю лише мою ненависть… О, яка насолода! Няню, що він з мене зробив, що він зробив з мене своїми великими гарячими руками?.. Він прийшов у палац мого батька і поклав їх вперше на мене. Десять років промайнуло, і ось тепер я звільнилася від рук Ясона! Я знову знаходжу себе. Чи мені це все спилося? Тепер це я, Медея. Це вже не жінка, що слідує пахові мужчини, не сука, що сидить навшпиньки і чекає. Ганьба! Безмірна ганьба! Мої лиця палають від сорому, няню. Весь день я його чекала, терпеливо вижидала його, я не могла нічого іншого робити, як лише йому коритися. Я мусіла всміхатися і прикрашатися, щоб йому сподобатись, бо він залишав мене кожного ранку, забираючи з собою всю мене, все моє «я». І кожного вечора я була щаслива, коли він приходив і віддавав мене мені. Я віддала йому золоте руно, коли він того захотів, я видала йому на поталу всі таємниці мого батька, я вбила ради нього рідного брата, я пішла за ним, спиталася з ним, обтяжена злочинами, і убога, як він. Я робила, що могла і я ще більше б змогла для нього зробити. Ти розумієш мене, добра жінко, бо ти також кохала колись.
НЯНЬКА: Так, моя нещаслива.
МЕДЕЯ (палко): Я знівечена. О, сонце, коли це правда, що я від тебе походжу, то навіщо ж мене ти покалічило! Навіщо ти мене породило жінкою? Навіщо оці груди, ця слабість, оця відкрита рана в моєму тілі? Хіба не краще було б бути хлопцем-Медеєю? Хіба б він не міцним був і з твердим тілом, мов камінь? Він тоді лише брав би, щоб згодом те облишити, відважний, незачеплений і певний. О, тоді б хай приходив Ясон із своїми великими жахливими руками, хай би наважився їх на мене покласти. Тоді кожний схопив би до рук свого ножа — так! — і міцніший забив би слабішого, і відійшов би собі, цілком звільнений. А так… Жінка? Жінка! Сука! Ти ніщо інше, як м’ясо з бруду і з чоловічого ребра, ти шматок, чоловіка! Повія!
НЯНЬКА (обіймає її): Ти не така! Ти не така, Медеє!
МЕДЕЯ: Я така, як і всі інші! Лише боязкіша і дурніша від інших. Десять років! Сьогоднішнього вечора все скінчилося, няню, я стала знову Медеєю. І це добре.
НЯНЬКА: Заспокійся, Медеє.
МЕДЕЯ: Я заспокоїлася. Я цілком спокійна. Чуєш, няню, яка я спокійна, як спокійно я промовляю. Я помру. Я вб’ю, що лежить у мені — цілком спокійно вб’ю. Я задавлю.