КРЕОН: Горда фуріє! Гадаєш, що я прийшов сюди вислухувати твої поради?
МЕДЕЯ: Ні, ти сюди не для того прийшов, але все таки я даю тобі їх. Я маю слушність. А твоя слушність, — якщо ти достатньо сили зберігаєш, — примусити мене мовчати. Оце й усе.
КРЕОН: Я обіцяв Ясонові дати тобі можливість від'їхати звідси непошкодженою.
МЕДЕЯ (глузливо): Я не від’їду, як ти гарно висловився, непошкодженою! Було б дуже звичайно, коли б я крім усього ще непошкодженою осталась. Я мушу розчинити себе в нічому, мушу розпастися в ніщо! Ця Медея, яку він десять років тягнув за собою, була ніщо інше, як тінь, як спогад, як прикра помилка. Все це було лише сном, який привидівся Ясонові. Він може мене позбутися, може сховатися серед вартових у твоєму палаці, може сховатися за невинність твоєї дочки і після твоєї смерти стати королем Коринту, але він знає, що його ім’я на століття зв’язане з моїм… Ясон-Медея! Ніколи вони не будуть роз’єднані. Виганяй мене, вбивай мене, але ти цього не зміниш. Чи ти цього хочеш, чи ні — але твоя дочка, одружуючись, одружує мене також з ним. (Кричить до нього): Креоне, будь королем. Зроби, що мусиш зробити. В моїх злочинствах він в однаковій мірі зі мною винуватий, руки, що торкаються до ніжної шкіри твоєї дочки, червоні від крови злочинів. Дай нам обом годину часу, або навіть ще менше. Ми звикли, після кожного нашого вчинку, вкупі тікати. Ми хутко обв’яжемо наш клунок.
КРЕОН: Ні, ти підеш сама!
МЕДЕЯ (раптом м’яко): Креоне! Я не можу благати, не можу. Мої коліна не можуть згинатися, мій голос не може покірно бриніти. Але ти маєш у собі людяність, бо не можеш зважитись на мою смерть. Не дай мені самій відходити звідси. Віддай бездомним їхній хліб і їхніх супровідників. Я не була сама одна, коли прибула сюди. Навіщо ти розлучаєш нас? Лише ради Ясона я вбила Пелія, лише ради нього зрадила свого батька і при втечі вбила мого невинного брата. Я і кожний мій злочин належать йому. Я його жінка.
КРЕОН: Ти брешеш. Я все перевірив. Ясон ні в чому невинний. Коли він буде без тебе, я зможу заступитися за нього… Ясон належить до нас. Він син короля. Можливо, він має, як і багато інших, легкодумну молодість. — як і ми. Ти ж прийшла з далекої країни, ти тут усім чужа, лише твої злочини і твоя ненависть супроводжують тебе. Вертайся до свого Кавказу, шукай собі там чоловіка своєї породи, такого варвара, як ти сама. Під ним блаженним небом, на узбережжі цього спокійного моря немає місця для твоєї розпусної пристрасти і твого крику.
МЕДЕЯ (по павзі): Добре, я піду. А мої діти, якої породи вони? Моєї чи Ясонової?
КРЕОН: Ясон тієї думки, що вони б тобі тільки заважали при втечі. Вони виростатимуть в моєму палаці. Я обіцяю тобі, що буду їх захищати.
МЕДЕЯ (тихо): Я мушу ще раз тобі дякувати, аджеж так? Ви всі такі людяні, так, і всі такі справедливі — і навіть без ненависти.
КРЕОН: Зберігай для себе подяку. Рушай хутчій. Час проходить. Як тільки місяць зійде, тоді ніхто не стане в твоїй обороні. Так я наказав.
МЕДЕЯ: Тобі здається та країна, звідки я походжу, варварською, чужою, брутальною. Але навіть там, Креоне, як і скрізь по всьому світі, матері тримають міцно своїх дітей біля себе… Вони тепер сплять. Ці крики, ці смолоскипи в ніч, ці чужі руки, які хапають їх і відривають від мене — це тяжка кара їхній матері за всі її злочини. Дай мені часу до завтра. Вранці я їх розбуджу, як це я завжди робила. І відішлю їх до тебе. Можеш Медеї вірити на слово, королю. Як тільки вони зникнуть за закрутом дороги, я від’їжджатиму.
КРЕОН (мовчазно дивиться на неї. Раптом сказав): Добре! (Не спускаючи з неї очей, додає): Бачиш, я старіюсь. Ціла ніч — це навіть багато для тебе. За цей час ти можеш вчинити десяток злочинів. Я мусів би відкинути твоє прохання. Але я також вбивав, Медеє. Навіть багато дітей повбивав, коли був на чолі п’яних вояків і вдирався в завойоване селище. Через те я хочу обом твоїм малим подарувати спокійну ніч. Якщо доля за це кепсько пожартує зі мною — хай і так, я не хочу її випереджати.
(Виходить із своїми людьми. Як тільки Креон зник, обличчя Медеї оживилося. Вона, плюнувши йому вслід, кричить з усієї сили):
МЕДЕЯ: Покладися на мене, Креоне! Покладися на Медею! Долі тільки й потрібно, щоб схопити декого під руку. Ти втратив свої кігті, старий леве, коли починаєш просити і відкуповуватися від мертвих дітей. О, ти хочеш, щоб обоє спокійно спали, хочеш тому, бо щось виє в тебе під серцем, коли ти ввечері, в пустому палаці, думаєш про ті обличчя, що ти запропастив. Але та сверблячка, старий хижаку, йде від шлунку, який більше нічого вже не перетравлює. Нічого більше, лиш це! Сьорбай свою молочну кашу, ковтай свої порошки і не впадай у зворушення, що ти став таким добрим. Не сподівайся, що своїм зворушенням за все відплатишся? Я Медея, я важу, наскільки мені дозволять боги, справедливо. Добро і зло повірені мені. Я знаю, якою монетою що відплачується. Твоя застояна кров і твої відмерлі залози лякали тебе і ти дав мені ще цю ніч. Ти ще заплатиш за неї!.. (Кличе няньку): Хутко в’яжи клунки, няню. Забирай свої горшки, згортай ковдри, запрягай коня. За годину ми від’їжджаємо.